А ще ця команда крутих геймерів «догралася» в найкращому сенсі – потрапила до Національного реєстру України, встановивши рекорд найстарших у країні гравців-геймерів.
Одеські пенсіонери-геймери потрапили до Національного Реєстру рекордів України
Постійно рухомі мішені, вивчення особливих карт. Куди вести «бомбу»? Як не втратити «ворога»? Для моїх співрозмовників це тепер дрібнички, не кажучи вже про геймерську говірку. І це при тому, що безпосередньо «геймерством» усі ці п’ятеро займаються всього чотири місяці. Ми зустрічаємося з цими молодцями (ну а як їх ще назвати?) у стінах дитячої бібліотеки №23. Завідувачка бібліотеки Оксана Саленко визнає, що дуже рада з того, що команда геймерів зібралася сьогодні тут:
– Як ми вболівали за команду «Молода гвардія»! А хіба можна було за них не вболівати? Вони ж у хлопчаків-дівчат перетворилися на очах… До того ж у команді – Микола Валицький. Ось ми з вами на вулиці Чорноморського козацтва, і бібліотека наша, можна сказати, козацька. А Микола Валицький – голова нашого бібліотечного комітету, постійно допомагає нам і словом, і ділом.
А що кажуть самі одеські геймери?
СВІТЛАНА КАЧАН (СВІТ), 73 роки, працювала вчителькою початкових класів:
– Знаєте, завжди була дуже активною. А гра в стрілялки-доганялки, як ви це назвали, дає головне – стимул життя. Адже це основне: поки є стимул – є життя. Ми всі спочатку комп’ютерні ази засвоювали, а потім стали геймерами, причому однією командою. Стали єдиними, хоча у нас навіть капітана немає. Коли граєш, коли входиш у ритм, забуваєш про все на світі, бо і командний дух сильний, і розумієш, що зможеш, все вийде, потрібно тільки не знижувати темп. І друге дихання відкривається, і третє. І це так чудово – розуміти, що можеш, що не відстаєш, що є і сили, і азарт, і прагнення до перемоги.
(вікно) …І це так чудово – розуміти, що можеш, що не відстаєш, що є і сили, і азарт, і прагнення до перемоги…
НАДІЯ ШПАК (БЕБІ), 78 років, працювала підприємцем:
– Дуже важливо, що ми всі п’ятеро відшукали одне одного, змогли на собі відчути, що таке командний дух. Ми тепер спілкуємося тісно, стали друзями. Це ж теж дуже важливо. Настає одного разу такий період, який називається пенсійним віком… Так от, я відразу подумала, що вважати себе пенсіонеркою не буду! І досі себе так не називаю. Треба залишатися в строю! І ось коли я стала геймеркою, то зрозуміла – це моє! Це те, що не дає відставати від життя. Я тому і нікнейм собі такий вибрала. Чомусь вважається, що подібні ігри – тільки для юних. Ну добре, нехай для юних. Отже, і я юна, якщо мені цікаво, якщо вдається. А тому і вдається, що ніколи не можна відставати.
(вікно) …Отже, і я юна, якщо мені цікаво, якщо вдається. А тому і вдається, що ніколи не можна відставати…
МИКОЛА ВАЛИЦЬКИЙ (КІТ), 78 років і 9 місяців, працював машиністом тепловоза:
– Так, звичайно, вся справа тільки в одному – не здаватися, не давати собі спокою в хорошому розумінні. Людина мусить чимось займатися, її має щось цікавити, а по суті, вона має бути активною. Для мене участь у такій непростій комп’ютерній грі – це самоствердження насамперед. Моторика розвивається, швидкість мислення, багато чого іншого. Спочатку, пам’ятається, нас запитували: «А хочете спробувати?.. Може, вийде?» Мусило вийти. І вийшло! До речі, дивлюся на цей процес як на роботу, причім непросту. І зусилля потрібні були чималі, і процес творчості. І, зізнаюся по секрету, були люди, які не справлялися, облишали. А от ми змогли – і це чудово. Поставили перед собою завдання – і виконали його!
(окно) … Людина мусить чимось займатися, її має щось цікавити, а по суті, вона має бути активною…
АНАТОЛІЙ КОЗИЦЬКИЙ (ГРАМОФОН), 66 років, працював інженером-конструктором:
– Я погано чую, голосно розмовляю, тому і вибрав собі нікнейм Грамофон. Грою загорівся відразу. Стало так цікаво, що навіть не очікував, що мене це так захопить. Тут вам і командний дух, і той момент, коли дух захоплює, коли процес захоплює повністю, немов оселяєшся в іншій реальності. І ось мені здається, що не так вже й важливо, називаю я себе пенсіонером чи ні (до речі, називаю), тут важливо, що відчуваєш, як ставишся до всього, що відбувається, що людині цікаво, що захоплює. Мені взагалі дуже важливо, щоб було цікаво. Коли інтерес згасає – це недобре.
(вікно) …Мені взагалі дуже важливо, щоб було цікаво. Коли інтерес згасає – це недобре.
ГЕННАДІЙ ФЕСЕНКО (ВОЇН), 78 років, працював інженером-хіміком:
– Я народився 1942 року, дитя війни. Тому і став Воїном. Ця гра дала мені дуже багато – я тепер навіть не знаю, як раніше обходився без неї. Увійшов у гру так швидко, наче ціле життя нею займався. Але ж всього чотири місяці тому і не знав про неї. Вона розвиває увагу, стимулює пам’ять, додала мені активності, зосередженості, навчила швидкісних реакцій. Я навіть почуватися став молодшим. І ще є один важливий момент: це дуже позитивна гра, особливо коли граєш у команді. Я на заняття просто біг. Ось і результат який отримали!.. Ну і вийшло так чудово: ми стали справжньою командою. Готовий бігти підстрибом і далі опановувати тонкощі гри. І діти за мене раді: обіцяли новий ноутбук подарувати.
(Вікно) …Готовий бігти підстрибом і далі опановувати тонкощі гри. І діти за мене раді: обіцяли новий ноутбук подарувати…
***
Слухаю геймерів-рекордсменів – дивуюся і захоплююся. Ну як їх назвати пенсіонерами або літніми людьми? Очі в усіх горять, ані слова про ціни на комуналку або дорожнечу ліків. Взагалі жодних скарг – сама активність і саме бажання: рухатися далі, не зупинятися, бути в центрі подій. Така ось команда молодості нашої, чудова п’ятірка людей живуть уповні!
Марія Котова
Фото авторки
