Ключові тези:
- Ціна в оголошенні ще не означає реальну вартість речі: продавець може встановити будь-яку суму, але це не гарантує, що хтось готовий її заплатити.
- Стара річ може мати зовсім різну ціну залежно від попиту: те, що продають за сотні гривень на барахолці, в іншому оголошенні можуть назвати вінтажним предметом за сотні доларів.
- Для оцінки старих речей важливі деталі та фотографії: автор радить надсилати знімки предмета з різних ракурсів, а для книжок — обкладинки, вихідних даних, написів та інших характерних деталей.
Я за вдачею така людина, яка нічого не любить викидати. Буває, дивлюся на річ і захоплююсь: лакування блищить, музика грає, радіо ловить, ліхтар горить. Думаю: сюди б ще чайник вбудувати – і ціни б їй не було! Років двісті тому за подібне диво королі, напевно, віддавали б свої корони не торгуючись, аби почути цей «хор янголів» і побачити «божественне світло». А сьогодні така річ коштує якихось 100–200 гривень.
І нехай із смітника їй уже шлють «повістки», я все одно її не викидаю. Тому сьогодні я, як людина ощадлива, пропоную разом зазирнути у ваші засіки й розглянути ваші «багатства».
Вам буде цікаво: Не викидайте це на смітник: старі речі, які можуть принести тисячі гривень
Чому мене недолюблюють жінки?
Одразу попереджаю: жінки мене недолюблюють. Можливо, є за що.
Уявіть собі: дружина каже чоловікові:
– Викинь ти нарешті свою фіговину! Звільни комору під мої закрутки!
А тим часом ми з ним дружно відповідаємо:
– Ні! Ми ще не розібралися: ці ніжки від міномета часів Першої світової чи телескопа. А може, взагалі ця річ «інопланетна»!
— Тьху на вас! – бурчить благовірна і йде.
Але ми продовжуємо.
Як я шукав радіо, а знайшов цингу
А ми продовжуємо.
У першому ж рукописному листі мене просять оцінити і продати старі телевізори, магнітофони і ще дещо. Всі назви начебто написані правильно: кирилиця, «Шарп», «Фішер». Це мені знайоме. А що це? Радіо «Цунга» і приписка – «30 років».
Десь це слово я вже чув, а може, бачив саму річ. Щось крутиться у голові, а згадати ніяк не можу.
Поліз в інтернет. Шукаю. А мені мережа наполегливо описує симптоми цинги у матросів Колумба! Думаю, може, почерк не розібрав? Не «Цунга», а «Юнга»? Адже був колись такий радянський приймач. Став перебирати по пам’яті: CUNGA, ZUNGA, SUNGA …
І нарешті згадав – SUNCA!
Точно. Ось чому ця штука здавалася мені знайомою. І варто мені було ввести правильну назву, як інтернет одразу видав розсип фотографій. Так, це той самий червоний китайський агрегат із дев’яностих. З тих часів, коли добрий побутовий прилад мав уміти все одразу. SUNCA і приймала радіо, і програвала касети, і світила потужним ліхтарем, і працювала, як аварійна лампа від вбудованого акумулятора.
У різних модифікаціях набір функцій трохи відрізнявся, але принцип залишався незмінним: що найбільше напхано в одну «коробку», то краще.
Ціна ілюзії – 230 доларів
А тим часом пошуковик все не вгамовувався і підкинув мені справжній подарунок. Виявляється, що на аукціоні eBay з’явився дуже схожий червоний апарат. Продавець назвав його вінтажним аварійним ліхтарем і запросив аж майже 230 доларів.
«Оце поворот! – думаю я. – Може, людина, яка написала мені листа, цілком спокійно зберігає вдома кілька сотень доларів і навіть не підозрює про це?»
Але перш ніж оголошувати читача багатим спадкоємцем китайської електронної індустрії, я вирішив усе перевірити ще раз. І правильно зробив. З’ясувалося, що такими радіоліхтарями китайці свого часу завалили майже півсвіту. Вони зустрічаються і в Україні, і в Індії, і в Азії, і ще бозна де.
Коли конструктор не зміг зупинитися
При цьому SUNCA досі викликає у людей напади колективної ностальгії.
В інтернеті повно фотографій цих червоних «монстрів», а під ними — сотні веселих коментарів:
«У мого батька така досі є!»
«У нас була точно така сама!»
«У дідуся стояла!»
Дійшло навіть до того, що під однією із старих фотографій SUNCA був такий підпис: «Покажіть це сучасним дітям — нехай вгадають, що це таке».
І я розумію цих людей. З першого погляду справді важко визначити призначення предмета: спереду – радіо, збоку – лампа, десь – прожектор, антена, акумулятор, кнопки… Таке враження, що конструктору просто не сказали, коли треба зупинитися.
Його річ – його ціна
Але головне відкриття чекало на мене попереду – в оголошеннях.
Там ці «скарби» продаються зовсім не за 230 доларів, а за 300, 400, 500… але вже гривень. А на наших барахолках подібну штуку можна зустріти і за 200 гривень.
Проте сам ліхтар уже відійшов на другий план. Інтерес переключився на продавця, який виставив його на аукціон за шалені гроші. Не міг же він не помітити, що червоними ліхтарями SUNCA забито барахолки різних країн і для мільйонів людей це не таємничий колекційний прилад, а просто привіт з молодості.
Хоча формально продавець нічого не порушував: його річ – його ціна. Має право просити хоч 500, хоч 1000 доларів. Адже цінник в оголошенні — це ще не та сума, за яку річ справді куплять.
Пастка для старих речей
І все-таки його розрахунок я зрозумів. Уявіть людину із покоління міленіалів, яка ніколи в житті не бачила SUNCA. І ось перед нею фотографія: пожежно-червоний корпус, величезна ручка, таємничі перемикачі, прожектор і аварійне освітлення. Якщо увімкнути фантазію, може здатися, що ось-ось у кімнаті згасне світло, загоряться червоні лампи, завиє сирена і капітан атомного підводного човна скомандує: «Термінове занурення!» А поруч просто написано: VINTAGE. $229.88.
Але людина вже думає не про якийсь китайський ліхтар, а про рідкісну вінтажну штуку, ціна якої всього 230 доларів.
Ось тут і ховається маленька пастка старих речей. Висока ціна ще не означає велику вартість. Іноді це ознака того, що продавець має великі надії.
Але нашому читачеві я поки що пропоную вважати своє радіо SUNCA не скарбом, а добрим спогадом. І прошу: надалі надсилайте мені фото, щоб я не витрачав півночі на пошуки якоїсь «ЦУНИ».
Гайдар не в моді, Свіфт не в ціні
Приємно читати листа Наталії з Києва. Вона пише, що такого цікавого і захоплюючого чтива, як моя рубрика, у житті не зустрічала, і моєму начальству давно настав час подумати про премію автору.
Величезне спасибі. Хоча я, звичайно, жартую. Нотки її листа такі:
«Вам, Дмитре, величезна подяка за Ваші чудові статті! Завжди чекаю продовження. Успіхів і натхнення всій редакції газети «На пенсії».
Я ж, своєю чергою, у відповідь сподіваюся знайти серед надісланого вами переліку книг хоч щось дороге.
Почнемо з двотомника Аркадія Гайдара 1949 року.
Так, Гайдар нині не в моді й не в ціні. Двотомник пропонують приблизно за 350 гривень, але покупців щось не видно. Воно й зрозуміло. Гайдар свого часу і сам постріляв в Україні, і про українську незалежність писав так, що я б йому і сам хорошого пенделя відважив.
Але деяких його книжкових героїв досі пам’ятаю: і Чука, і Гека, і Квакіна.
Як казав автор «Мандрів Гуллівера» Джонатан Свіфт: «Буває, що читаю книжку із задоволенням і при цьому ненавиджу її автора». Погоджуся з ним. Буває. На жаль, і сам Свіфт сьогодні теж не в ціні, хоча його праці актуальні й досі. А його людиноподібні персонажі йєху взагалі пішли на нас війною. Але, на жаль, коштує таке видання, як у вас, лише 300 гривень.
Близько трьох мільйонів доларів за капелюх
А ось із «Чарівником Смарагдового міста» Олександра Волкова, видання 1960 року, справи набагато веселіші. За книгу в хорошому стані просять і дві, і три тисячі гривень. І я чудово розумію людей, які хочуть отримати саме це старе видання. Самі малюнки художника Леоніда Владимирського чого варті! Він буквально оживив усіх цих героїв – Еллі, Страшилу, Залізного Дроворуба, Урфіна Джюса та інших.
До речі, знаєте, скільки заплатили на американському аукціоні за справжній капелюх Злої відьми Заходу із фільму «Чаріввник країни Оз»? 2 мільйони 930 тисяч доларів!
Тож, Наталю, уважно огляньте квартиру. Якщо поруч із книгою раптом завалявся ковпак Урфіна Джюса або бодай сучок від якогось дуболома — негайно пишіть!
Ось тоді ми вже поговоримо про серйозні гроші.
Увага до деталей
Користуючись нагодою, звертаюся до всіх наших читачів: коли пишете про старі речі, обов’язково надсилайте фотографії. Причому не одну і з різних ракурсів: загальний вигляд, написи, таври, етикетки і навіть пошкодження. Якщо мова йде про книжки, потрібні знімки обкладинки і сторінки з роком видання та назвою. Це не примха. Адже без візуальних деталей це нагадує знайомство за листуванням. За описом чекаєш на Амазонку, Діану-мисливицю, а насправді все виявляється інакше. Чекаємо на детальні фотографії ваших знахідок.
«На пенсії», але в розквіті сил: нам – 21!
Вітаю вас усіх! Вітаю і тих, хто довгі роки робить нашу газету: журналістів, редакторів, коректорів, дизайнерів, верстальників, рекламників, бухгалтерів; і тих, хто є її постійними передплатниками і читачами! Адже газеті «На пенсії» 4 жовтня виповнюється 21 рік. Так-так, якось швидко і непомітно вже постукався третій десяток. Але нас читають, а деякі статті навіть вирізують і зберігають роками. А це означає, що весь цей час ми пишемо не дарма і для газетяра це найвища форма визнання.
Так, буває, що газету використовують не за призначенням, наприклад, кладуть у лоток для кішок. Куди ж без цього. Втім, сподіваюся, що так буває не часто.
Сподіваюся, що і мої поради з рубрики «Непотрібні речі» вирізаються і зберігаються в рамочці. Тому продовжуємо нашу рубрику і наші корисні поради.
Читайте також:
