Ключові тези:
- Стара картина може мати значну історичну або матеріальну цінність, навіть якщо полотно потемніло, а рама виглядає непоказною.
- Перед тим як викидати картину, варто перевірити підпис художника, зворотний бік, раму, написи та наклейки.
- Невеликі роботи відомих українських художників можуть коштувати десятки й сотні тисяч гривень.
Картина, яку мало не викинули
Дивитеся ви на цю картину і думаєте, скільки ж вона тут висить? Ще з дитинства. Фарби потьмяніли, сюжет незрозумілий, рама стара. Може, давно час викинути? Не поспішайте. Спочатку послухайте історію, що сталася на Вінниччині майже двадцять років тому.
Вам буде цікаво: Стара картина валяється за шафою? Перевірте: раптом це шедевр і великі гроші
Сільський учитель розбирав речі на горищі старого будинку, що дістався йому від діда. Серед мотлоху він виявив пожовклу і сильно пошкоджену акварель. На ній було зображено невелике місто: будинки, вулиці, люди. Нічого особливо примітного.
Таку картинку легко було викинути разом із продірявленим відром і дідовими валянками. Але вчитель помітив у нижньому кутку підпис: «Шевченко Т.». З’ясувалося, що акварель справді написана у середині ХІХ століття. Підпис з’явився на папері одночасно з малюнком і був схожим на справжні підписи Тараса Шевченка. За стилем робота також нагадувала твори, створені Кобзарем у 1846–1847 роках, коли він працював художником у Київській археографічній комісії, мандрував і замальовував міста та історичні пам’ятки. Акварель назвали просто – «Краєвид».
Якби авторство Кобзаря вдалося довести остаточно, вартість знайденої на горищі картинки могла становити кілька мільйонів доларів.
Кілька мільйонів — за той самий пажовклий папірець, який господар будинку запросто міг відправити у піч.
Тож не поспішайте викидати старі картини. Особливо ті, що дісталися від бабусь і дідусів. Спочатку зніміть картину зі стіни, розгляньте підпис, зворотний бік, раму та будь-які написи чи наклейки.
Можливо, вона колись оплатить вам нову квартиру.
Маленька картина за 95 тисяч
Виникає питання, яка ймовірність, що у мене на стіні дійсно висить шедевр? Нехай навіть виглядає він як спроба прадіда закрити чимось дірку у шпалерах.
Ось приклад. У лютому цього року на українському інтернет-аукціоні з’явився крихітний краєвид Івана Труша, написаний 1924 року. Розмір – 16 на 12,5 сантиметра. Така картинка поміститься у шкільний зошит, а у старому серванті легко загубиться між листівками та старими квитанціями. Її купили за 95 тисяч гривень. І тут треба дещо пояснити. Звідки він узявся?
У СРСР влада ставилася до приватного збирання з підозрою. Якщо людина колекціонувала марки – це ще куди не йшло. Але якщо у неї з’являлися старовинні ікони, дорогі монети, картини, антикваріат чи зброя, негайно виникали питання: звідки гроші? Де взяв? Звідки стільки грошей? Чи не зі колишніх дворян, чи що?
Тому власники справді цінних колекцій намагалися не привертати уваги та показували свої «скарби» лише обраним. На підпільних виставках.
Уявіть звичайний радянський під’їзд. Сходами один за одним квапливо піднімаються бородаті чоловіки у довгих шарфах і штанях кльош. Під пахвами у них згортки, загорнуті у газети, із господарських сумок виглядають кути рам.
Біля під’їзду сидять бабусі зі стиснутими губами.
— Знову пішли до художника.
На четвертому поверсі — потрібні двері. Дзвонити просто так не можна. Спочатку два коротких дзвінки, потім один довгий.
Двері прочиняються на ланцюжку.
– Ви від Михайла Семеновича?
– Від Аркадія Борисовича.
Ланцюжок брязкає. Відвідувача швидко втягують у квартиру. Двері зачиняються.
А там уже зняли зі стіни килим та розвісили картини. На кухні закипає чайник, у кімнаті густо від тютюнового диму, бородачі сперечаються пошепки, а господар дістає з-під ліжка ще одне полотно:
– Тільки нікому. Навіть дружині не кажіть, скільки я за нього віддав. І треба сказати, у приватних колекціях траплялися рідкості.
Їх постачали художники з «бульдозерних виставок». Влада суворо переслідувала та знищувала роботи кубістів, сюрреалістів та інших істів. Тільки соціалістичний реалізм! А інших – під ківш бульдозера!
Усі картини «істів» осідали у приватних колекціях. А самі творці ходили голодними та жебраками, малювали плакати «Ленін живий!», щоб не потрапити під статтю про дармоїдство. І були завсідниками таємних чаювань.
На одній із таких квартирних виставок господаря обережно відводить убік забезпечена людина — за радянськими мірками майже багатій. Працює зубним техніком, а отже, має доступ до золота, завдяки вдячним пацієнтам та грошам, які не завжди заносять у зарплатну відомість.
– Я бачу, у вас Труш?
Господар насторожується:
— Припустимо.
— Не хочете обмінятися на Лагоріо?
Після такої пропозиції слід було зачинити двері на кухню, зробити радіо гучнішим і налити по чарці. Йшлося вже про серйозні речі.
Ім’я Івана Труша сьогодні не всі знають. Але його роботи бачили практично всі українці. Пам’ятаєте портрет Івана Франка зі шкільного підручника — той самий, із тяжким поглядом та густими вусами? Його написав Труш. Вони зі Франком товаришували, тож художник не змушував письменника годинами сидіти стовпом та зображати великого Каменяра. Він знав його живим і створив близько десяти його портретів.
Позувала Трушу і Леся Українка. До нього її ніхто не писав з натури: вона тяжко хворіла, і довго сидіти нерухомо їй було важко.
Художник зробив два варіанти портрета. Один із них збиралися передати польському графу. Лесі Українці це не сподобалося: вона не хотіла, щоб її обличчя висіло у приватному будинку якогось вельможі, і вимагала знищити картину.
Труш пообіцяв. А потім заховав портрет. Майже п’ятдесят років ніхто не знав, що він уцілів. Клімент Квітка, чоловік Лесі Українки, згодом назвав роботу Труша найкращим її зображенням.
Ось чому на таємній квартирній виставці при словах «У вас Труш?» господар не дивувався. На такі картини полювали. Їх ховали, передавали своїм, обмінювали на інші полотна та намагалися не розповідати скільки заплатили.
А тепер маленький краєвид Труша розміром 16 на 12,5 сантиметра продали за 95 тисяч гривень. Усього одна ставка. Покупець побачив прізвище, зрозумів що перед ним і забрав картину за заявленою ціною.
Картина за 600 тисяч гривень
А на кого ж обмінювали Труша? Лев Лагоріо! О, це ж… Але тільки власник Труша зібрався відповісти, як у двері подзвонили.
– Відкрийте! Міліція!
Бородачі підхопили картини і, намагаючись не шуміти, полізли на горище. Через нього можна було перебратися до сусідньої парадної та спокійно піти. Картини дорогою ховали між балками, за трубами та старими рамами. А потім одну не знайшли. Можливо, її підібрав покрівельник, що перестилав дах. А може, міліціонер таки піднявся на горище, побачив «мистецтво» і вирішив відвезти його на дачу. Там картина провисіла майже сорок років: над диваном, поряд із килимом і фотографією господаря у парадному кителі.
І ось її виставляють на аукціон. На картині — вершник посеред мілкої річки, гори, яри та густа зелень. Все трохи голландське та трохи казкове. Наче мандрівник випадково забрів у стару легенду. Підпис – Лев Лагоріо.
За картиною стежать 280 людей. Починаються торги: десять тисяч, п’ятдесят, сто, двісті. Учасники роблять 125 ставок. Молоток опускається у сумі 600 001 гривня.
Звичайно, все могло відбуватися зовсім інакше. Скоріше за все, так воно й було. Але наша версія не зовсім фантастична.
***
Картини справді ховали. Вони зникали під час переїздів, війн та обшуків, десятиліттями висіли у чужих квартирах, переходили від дідів до онуків. Нові господарі найчастіше поняття не мали, що саме отримали у спадок.
Тому ймовірність того, що у вас на стіні висить цінна робота, не така вже й мізерна. Навіть якщо зараз вона більше схожа на спробу прадіда закрити дірку у шпалерах.
Сьогодні все. Успіхів вам і не поспішайте викидати старі картини. Якщо знайдете щось цікаве, обов’язково напишіть мені.
Найпоширеніші питання про старі картини
Як зрозуміти, що стара картина може бути цінною?
Зверніть увагу на підпис художника, дату, техніку виконання, стан полотна, раму, зворотний бік картини, старі наклейки, печатки та будь-які написи. Особливу увагу варто приділити картинам, які дісталися у спадок.
Що робити зі старою картиною перед тим, як її викинути?
Не варто поспішати її викидати або самостійно реставрувати. Спочатку потрібно уважно оглянути картину та перевірити всі наявні позначки й документи, якщо вони є. Якщо робота здається цікавою, її можна показати фахівцю з мистецтва або оцінювачу.
Чи можуть маленькі картини коштувати дорого?
Так. Розмір роботи не завжди визначає її вартість. На ціну можуть впливати автор, дата створення, історія походження, техніка, стан та рідкісність картини. Наведені в матеріалі приклади показують, що навіть невеликі роботи можуть продаватися за значні суми.
Читайте також:
