Ключові тези:
- Кожен повнолітній українець може заздалегідь оформити згоду або відмову на посмертне донорство, а своє рішення дозволено змінити в будь-який момент.
- Станом на початок 2026 року понад 4000 пацієнтів очікують на пересадку органів, а одна людина після смерті може врятувати одразу кілька життів.
- Церква підтримує донорство як прояв милосердя та любові до ближнього, якщо воно є добровільним, безоплатним і здійснюється лише після офіційного підтвердження смерті.
Що таке згода на посмертне донорство
Заява про згоду на посмертне донорство – це офіційний документ, яким людина ще за життя дозволяє після своєї смерті вилучити анатомічні матеріали для трансплантації. В Українському центрі трансплант-координації наголошують, що йдеться лише про випадки незворотної смерті – коли медики констатують смерть мозку або біологічну смерть. Без такого медичного підтвердження жодне вилучення органів неможливе.
Вам буде цікаво: Трансплантація в Україні можлива безкоштовно: як зробити пересадку нового серця чи нирки без грошей
Подати заяву може будь-яка повнолітня дієздатна особа. Важливо, що у будь-який момент можна змінити думку: відкликати згоду або, навпаки, після відмови погодитися на донорство.
Щоб оформити згоду на посмертне донорство, потрібно звернутися до трансплант-координатора будь-якого центру трансплантації або до Українського центру трансплант-координації. У визначений час людина має особисто приїхати до медзакладу та власноруч написати заяву. Після цього дані про особу вносять до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації – уся інформація конфіденційна.
Військовослужбовці також мають право подати заяву про згоду на посмертне донорство. Втім, існує важлива законодавча норма: вилучення органів заборонене у військових, які загинули безпосередньо під час бойових дій або виконання завдань із захисту держави.
Існує перелік захворювань, за яких людина не може бути посмертним донором органів. Серед абсолютних протипоказів – ВІЛ/СНІД, сифіліс, вірусні гепатити, усі форми туберкульозу, деякі важкі інфекційні та паразитарні захворювання.
Українці мають право не лише погодитися на донорство, а й офіційно заборонити використання своїх органів після смерті. Для цього подається письмова заява про незгоду на посмертне донорство. Процедура майже така сама: потрібно звернутися до трансплант-координатора, прийти з документами та власноруч написати заяву. Якщо згодом людина передумає, вона може відкликати цю відмову.
Навколо трансплантації традиційно виникає багато міфів, зокрема про «торгівлю органами». Українське законодавство прямо забороняє будь-які угоди купівлі-продажу анатомічних матеріалів людини. За це передбачена кримінальна відповідальність. Донорство в Україні може бути виключно добровільним і безоплатним.
Чому тема донорства важлива
Станом на початок 2026 року у Національному листі очікування на пересадку органів перебували понад 4000 пацієнтів. Для багатьох із них це питання не якості життя, а виживання. Одна людина після смерті може врятувати одразу кілька життів.
Найбільше українців потребують пересадки нирки – майже 2500 осіб. На другому і третьому місці потреба у трансплантації серця та печінки. Крім того, у листі очікування є пацієнти, яким необхідна трансплантація легень.
За даними Українського центру трансплант-координації, у 2025 році в Україні провели 658 трансплантацій. Найчастіше українцям пересаджували нирки, а більшість операцій провели завдяки посмертному донорству. Друге місце за кількістю операцій посіла трансплантація печінки, майже половину таких пересадок зробили також від посмертних донорів. Також в Україні провели 103 трансплантації серця – усі від посмертних донорів. Загалом 71% пересадок у 2025 році були виконані завдяки посмертному донорству.
Про активний розвиток системи трансплантації свідчить порівняльна статистика. Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» був введений у дію з 1 січня 2019 року. У перший рік відбулося 78 трансплантацій (із них- лише 5 від посмертних донорів), а в 2021 році – вже 316 і кількість посмертних донорів суттєво перевищила живих. Проте досі потреба в органах в Україні залишається значно більшою, ніж можливості медицини.
Чи підтримує донорство церква
«Життя і здоров’я людини – це дар Божий та велика цінність. Донорство і трансплантація органів можуть допомогти врятувати життя, вберегти здоров’я. Саме тому Церква не заперечує такі медичні процедури, коли вони спрямовані на благо, на порятунок людського життя, є виявом жертовної любові до ближніх», – пояснює пресслужба Київської Митрополії Української Православної Церкви (ПЦУ).
Водночас священник Василь Буйницький наголошує, що церква благословляє такі дії за певних умов.
По-перше, згода має бути добровільною, без примусу, без коштів, без інших благ. Друга умова – тільки після констатації смерті. І третя умова – це повага до тіла померлого. Його потім слід поховати з усіма почестями. Тоді трансплантацію органів ми розглядаємо як пожертву, – говорить отець Василь.
Він додає, що після трансплантації людина не продовжує життя в чиємусь тілі, вона віддає добровільно свої органи, щоб жив хтось інший.
Коли донорство – це свідомий та добровільний вияв безкорисливої жертовності, милосердя, благодійності щодо іншої потребуючої людини, то це християнський вчинок, в основі якого лежить любов до ближнього. Водночас категорично неприйнятною і гріховною є торгівля кров’ю чи органами, як своїми, так і чужими. Недарма слово «донор» походить від латинського «дарувати, жертвувати», – наголошує священник.
Наші експерти
Василь Буйницький – священник Православної церкви України, настоятель храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського у селі Селище на Вінниччині. Проводить богослужіння і таїнства (хрещення, вінчання, сповідь, причастя), є духовним наставником для вірян своєї парафії.
Читайте також:
