Ключові тези:
- Понад сто років тому дошка Уїджа нібито майже точно «передбачила» завершення Першої світової війни.
- Директор єдиного у світі музею спіритичних дощок у Салемі розповів про найзагадковіші експонати своєї колекції.
- На питання про завершення війни в Україні легендарна дошка не дала жодної відповіді.
Пророцтва дошки, що «розмовляє»
У листопаді 1917 року в газеті «The Weekly Tribune» (штат Міссурі) вийшла замітка: місцевий житель проконсультувався з дошкою Уїджа стосовно Першої світової війни. Та «передбачила», що війна закінчиться у січні 1919 року. Помилилася лише на два місяці: перемир’я підписали у листопаді 1918-го. Також дошка «попередила», що Романови – царська сім’я, заслана до Сибіру, – не повернуться. І тут попала прямо в яблучко: влітку 1918 року царську родину розстріляли.
Вам буде цікаво: Про пенсію, Трампа і підтримку України: що розповіла відома чаклунка з Америки в інтерв’ю газеті «На пенсії»
Що це за дошка?
Ця таємнича «розмовна» дошка має такий вигляд: плоска дерев’яна дошка з літерами алфавіту, розташованими двома півколами над цифрами від нуля до дев’яти. Слова «так» і «ні» – у верхніх кутах, а «до побачення» надруковано внизу. До дошки додається також планшетка – краплевидний пристрій, зазвичай з невеликим віконцем, яке служить покажчиком.
Ідея полягала в тому, що двоє або більше людей сідали навколо дошки, клали кінчики пальців на планшетку, ставили запитання — і з подивом спостерігали, як планшетка рухається від літери до літери, надаючи відповіді наче сама по собі.
Привіти з того світу
Вважалося, що це дух померлої людини розповідає про минуле і майбутнє. А викликати можна було хоч Бонапарта, хоч Македонського. І ті як полководці тобі відповідали не в приклад експертам в Єдиному марафоні. Назва дошки «Ouija» – «Уїджа» («Уїджі») – з’явилася в 1890 році і досі вважається однією з найдивніших деталей в історії цієї дошки. За легендою, під час одного з перших сеансів автори запитали саму дошку, як її назвати. Планшетка «сама» вивела літери: O-U-I-J-A. Втім, скептики тільки хмикають: мовляв, ніякі це не духи, а самі люди потихеньку рухають планшетку, навіть не помічаючи цього. А далі мозок вже сам добудовує жах, долю і привіти з того світу. А по-науковому це називається ідеомоторним ефектом.
Де взяти дошку Уїджа?
Я хочу таку дошку. Стародавню. Антикварну. Слід сказати прямо: наша історія дошкам Уїджа не сприяла. Спіритизм в Україні існував, але американські дошки з планшетками та написами «Так» і «Ні» тут майже не поширилися.
Зараз на «Розетці» таких дощок безліч. Але все ж хочеться не пластикову китайську і не з деревинно-стружкової плити, а справжню. Стару. Щоб від неї прямо несло магією.
І я знаю, де така є.
Місто відьом є у США
Ми вирушили до американського Салема — міста, яке прославилося процесами над відьмами наприкінці XVII століття.
Колись тут страх і забобони коштували людям життя. Сьогодні ж Салем живе туризмом. Тут повно крамниць з магічними назвами, туристичних маршрутів, музеїв відьом і привидів.
Саме тут розташований єдиний у світі музей, повністю присвячений спіритичним дошкам.
Зовні це звичайний будинок із червоної цегли. Усередині — сотні старовинних дощок Уїджа, годинники, що цокають, і окрема кімната для спіритичних сеансів у вікторіанському стилі.
А головне — тут працює людина, яка зібрала найбільшу у світі колекцію таких дощок.
Хто ця людина, яка розмовляє з мертвими?
Зовні – це будинок з червоної цегли. Усередині — тиша і лише цокають ходики. Окидаєш поглядом багряні стіни і бачиш сотні старих дощок Уіджа.
Тут навіть є окрема кімната для спіритичних сеансів у вікторіанському стилі — з дошкою, з допомогою якої можна «підключитися» до потойбіччя.
Хто ж цей чоловік, який розмовляє з мертвими, та ще й відкрив цілий музей? Знайомтеся: Джон Козік. У ньому немає нічого мефістофельського. Жодних козлячих борідок або погляду, від якого мурашки біжать по спині. Джон — чоловік з посмішкою на обличчі, з яким хочеться сісти за каву і поговорити про старовинні речі.
У його руках — найбільша у світі колекція дощок Уїджа, а вони поколіннями викликали у людей тремтіння і містичну повагу.
Джон погодився відповісти на наші запитання.
«Моя перша дошка належала бабусі»
– З чого все почалося? Звідки узялася ваша пристрасть до спіритичних дощок?
– Моя одержимість дошками Уіджа почалася наприкінці 1990-х, коли я успадкував дошку своєї бабусі. Наша дошка була зроблена у 1930-х і мала той самий класичний вигляд, який більшість людей репрезентує, коли чує слово «Уіджа». Я поліз в інтернет, щоб дізнатися про неї більше, і не міг повірити своїм очам – виявилося, існує безліч різних варіантів і виробників таких дощок. Я почав збирати всі моделі, які міг знайти.
Приблизно за шість років колекціонування я нарешті познайомився з іншими колекціонерами. Тоді ми й заснували «Talking Board Historical Society» — Історичне товариство «Дощок, що розмовляють». Це офіційна некомерційна організація, яка займається дослідженням, збереженням та популяризацією історії цих дощок.
– Чи пам’ятаєте ви свою першу дошку Уіджа? Якою вона була, як потрапила до вас і які почуття викликала?
– Моєю першою дошкою була дошка моєї бабусі. А першою дошкою, яку я купив сам, стала «Таємнича дошка Свамі» 1940-х років. Сьогодні обидві висять у музеї. Я був щасливий стати власником бабусиної дошки. Ми були дуже близькі. І тепер, коли її дошка висить у музеї, я можу розповідати про неї щодня.
– Що ви відчуваєте, коли щоранку заходите до музею? Це місце пам’яті, спілкування?
– Для мене це позитивне місце. Я неймовірно вдячний за можливість не лише показувати свою колекцію, а й розмовляти з людьми про історію цих дощок. Мене завжди радує зустріч із людьми, яким цікаво дізнатися про Уїджі більше.
Найдивніша дошка
– Яка дошка у вашій колекції найзагадковіша чи дивніша? Чи була якась пов’язана з дивними подіями — снами, звуками або незвичайними збігами?
– Напевно найдивніша — це дошка «Чужі речі» 2017 року. Її надіслали до нашого Історичного товариства без зворотної адреси. У коробці лежала записка: «Якщо знайдеш цю дошку — перейшли її в «TBHS» (Історичне товариство «Дощок, що розмовляють»). Повір, ти не захочеш залишати її у себе».
Деяких відвідувачів буквально тягне до неї. З цією дошкою справді відбувається багато дивного. У людей, які намагаються її сфотографувати, знімки часто виходять розмитими або взагалі чорними. Таке відбувалося і з плівковими фотоапаратами, і з поляроїдами, і навіть із камерами мобільних телефонів.
На початку 1900-х років у газетах почали з’являтися оголошення про новий паранормальний продукт: «Уїджа, або Дивовижна дошка, що розмовляє», — вигукував магазин іграшок і новинок у Пітсбурзі, описуючи магічний пристрій, який відповідає на запитання «про минуле, сьогодення і майбутнє з вражаючою точністю» і забезпечує «зв’язок, що поєднує відоме з невідомим, матеріальне з нематеріальним».
Прості люди — ті, чиї близькі загинули під час Першої світової або померли від іспанки, — кинулися купувати цей дешевий телефон для зв’язку з душами рідних.
Цікаво, що спірити, медіуми і маги були незадоволені. Їх посередництво стало вже не потрібне.
Портал чи інструмент для розмови?
– Що ви думаєте про ідею, що дошка Уїджіа відкриває портал для розмови з померлими?
– Я не вважаю, що це портал. Для мене це просто інструмент для розмови. Одна з найцікавіших речей, які я бачив, сталася під час паранормального дослідження. У величезному приміщенні одразу кілька груп користувалися Уїджа. І наприкінці сеансу деякі люди отримали відповіді на запитання, які ставили в іншій частині кімнати.
Інші групи вели дуже схожі бесіди, хоча були далеко одна від одної, не чули чужих розмов і ніяк не могли бути під впливом того, що відбувається в інших частинах приміщення.
– То що ж таке дошка Уіджа – психологія, магія чи фольклор?
– Я вірю, що дошка Уїджа працює. Але те, як саме вона працює, кожен вирішує для себе сам. Я вірю, що люди щиро вірять у те, що з ними сталося. Але додам ось що: якщо ви скептик і не вірите в потойбічне життя, знайте, що багато хто все одно використовує дошку як форму медитації або спосіб роботи зі своєю підсвідомістю. Люди надто зациклюються на тому, звідки надходить послання. А я завжди говорю: важливіше саме послання, а не джерело, звідки саме воно прийшло. Якщо ця дошка допомагає вам пережити втрату або дає відповіді на запитання — особисто мені вже неважливо, звідки саме надійшло це послання.
– Скептики часто відвідують ваш музей. Чи траплялися випадки, коли людина приходила невіруючою, а йшла вже із зовсім іншими думками?
– У мене була величезна кількість чудових розмов із відвідувачами. Але я не ставлю собі за мету змінювати чиюсь думку. Я просто хочу дати людям привід для роздумів.
Ми можемо говорити про релігію, засновану на вірі у неможливе. Про силу людського розуму. Про лікарів, які призначають плацебо, і про те, як позитивний настрій може підвищити шанси людини пережити хворобу. А тепер застосуйте ту саму силу розуму до дошки Уїджа.
Болісне питання
Ну і насамкінець ми поставили головне питання, яке мучить мільйони українських сердець:
– Коли закінчиться ця клята війна?
Напевно, безглуздо чекати відповіді від дошки, випущеної американською фірмою на початку минулого століття. Джон і сам не одразу наважується запитати про це – просить почекати. Каже, що поставить питання найстарішій дошці в колекції. Тій самій, що колись «передбачила» кінець Першої світової війни.
Після цього Джон замовк. Півроку від нього не було жодного слова. Він просто зник.
А потім на пошту надійшов лист.
«Я справді поставив дошці питання про те, коли закінчиться війна. Планшетка не зрушила. Я сприйняв це так: або вони не знають, або не хочуть відповідати, або мені просто не вдалося встановити контакт. Я не хочу вигадувати відповідь і давати неправдиву надію.
Чесно кажучи, я боюся питати про майбутнє вже нашої власної країни. Гадаю, є відповіді, які я просто не хочу знати. Хотів би я дати вам зрозумілу відповідь. Вибачте, що це не так».
Я вже хотів попросити Джона спробувати ще раз. Але передумав. Бо раптом зрозумів одну просту річ. Милий тихий Салем зі своєю страшною історією і затишним сьогоднішнім днем — із кав’ярнями, відьомськими музеями і старими цвинтарями — живе спокійно лише тому, що їхні війни давно скінчилися. А наша – ще ні.
І що б не сказала двохсотрічна дошка, я знаю одне: вірити треба лише у ЗСУ.
Читайте також:
