Вона втратила на війні дев’ятьох синів: трагічна історія української матері

Ключові тези:

• Українка Єпістинія Степанова втратила дев’ятьох синів у війнах XX століття.
• Її доля стала одним із найтрагічніших символів материнського болю та ціни війни.
• Історія матері-героїні особливо болісно звучить сьогодні, коли українські родини знову втрачають дітей через російську агресію.

Чорні хустки України

Жодна з матерів не хоче пережити свого сина або доньку, жодна! Як не бажала зазнати такого лиха ані собі, ані будь-кому іншому Єпістинія Федорівна Степанова, яка народилася в Україні ще наприкінці XIX століття, неподалік Маріуполя. Але, рятуючися від голоду, ще дівчиною переїхала разом із батьками на Кубань. Там же вона вийшла заміж та народила 15 дітей. П’ятеро померли ще в дитинстві, а десятеро вижили – донька й дев’ять синів.

Опустіле гніздо

Але лише донька Валентина пережила мати.

Старший син Олександр загинув 17-річним хлопчиком ще у громадянську війну.

Василь потрапив у полон у 1942-му у Криму. Втік, партизанив на Дніпропетровщині. Знову -полон, де і був  розстріляний німцями  у грудні 1943 року.

Пилип отримав поранення у 1942-му в Україні. Не вийшов з Харківського «котла». Був етапований до табору для військовополонених у Німеччину, де і помер від знущань у лютому 1945 року, не доживши три місяці до закінчення війни.

Ще в 1939-му на Халхин-Голі в боях із японцями загинув комвзводу Федір Степанов.

Його брат Іван зустрів Другу світову війну командиром кулеметного взводу. Потрапив у полон влітку 1941 року. Втік, як і брат Василь, партизанив. Був захоплений та страчений нацистами в 1942-му в Білорусі.

У 1937-му Єпістинія Федорівна провела до війська свого сина Іллю. За два роки він закінчив автобронетанкове училище. У бій з нацистськими загарбниками офіцер вступив на Балтиці, а загинув комроти капітан Ілля Степанов у 1943 році на Курській дузі.

Випускник Київського артилерійського училища його брат Павло зустрів війну 22 червня 1941 року в прикордонному Бресті, де і обірвалося життя 22-річного офіцера.

На честь свого старшого сина мати-героїня назвала Олександром і наймолодшу дитину в родині. Він теж був офіцером, командував стрілецькою ротою. Одним із перших форсував Дніпро восени 1943 року. Поблизу села Селище Черкаської області Олександр утримував невеличкий плацдарм. Залишившись один, він особисто знищив 15 солдатів і офіцерів противника, а останньою гранатою підірвав себе і ворогів, які його оточили.

Там же, на Черкащині, нині покоїться тіло героя.

Уламок війни у серці та нозі

Одного за одним проводжала дітей на війну Єпістинія Федорівна Степанова. Дев’ять разів жінка виходила за хвіртку, тримаючися за їхні речові мішки та протираючи сльози краєчком хустинки. І лише одного із дев’ятьох  синів, відправлених на війну, – пораненого інваліда Миколу з уламками в нозі, дочекалася мати. Але і його на п’ять років пережила Єпістинія Федорівна. Микола помер через 18 років після війни від ран у 1963 році.

По суті великий материнський подвиг здійснила ця проста українська жінка, виховавши таких відважних синів. За це вона була нагороджена орденом «Мати-героїня» та посмертно в 1977 році – орденом Вітчизняної війни І ступеня. Але краще б не було ані тих нагород, ані тієї Другої світової війни, з якої Єпістинія Федорівна не дочекалася своїх синів.

Ікона скорботи

Дуже важка доля випала на плечі цієї української жінки. Нестерпний біль та велике лихо пройняли та обпалили серце матері. І сьогодні, коли наші жінки знову втрачають своїх дітей на війні проти російських загарбників, ця трагічна історія набуває особливого значення. Ми ні на кого не нападали, нікому ніколи не загрожували. Ми на своїй землі! І краще було б, щоб це якомога швидше зрозумів наш агресивний східний сусід і пішов геть, припинивши масові вбивства в Україні. Краще, щоб росіяни уважніше вдивилися в портрет Єпістинії Федорівни Степанової – цієї старенької жінки-матері з добрими та сумними очима. Вони кажуть: «Ні війні!».

На ФОТО: Єпістинія Федорівна Степанова

Читайте також:

• Наша історія: як і чому почалася війна
• Як колишній вчитель історії став Героєм України