Скільки коштують ваші старі меблі — реальні історії покупок

Плюшкін та його скарби

Побачив я цей стілець у «Плюшкіна» — скупника антикваріату. Так цього дядька прозвали за всеїдність та цинізм. Він скуповував за безцінь старі речі.

У нього в інформаторах були лікарі карет «Швидкої» та похоронних агентств. По першому дзвінку Плюшкін кидався, як шуліка, на похорон бабусь. Витираючи хусткою сухі очі, уважно стежив за спадкоємцями. Потім, вибравши момент, повідомляв:

— Бабуся ваша завжди мріяла, щоб її комод ще послугував людям. Останню волю покійниці треба було б виконати!

Але я віддаю Плюшкіну належне: тільки завдяки йому збереглося багато старовинної краси.

Він мав не будинок, а якийсь склад старовинних меблів. І треба визнати, що ціни у нього були цілком прийнятними. Очевидно, йому приносив задоволення сам факт полювання на них, а далі він ставився до своїх трофеїв байдуже.

Раніше ми розповідали, скільки можна заробити на старих радянских іграшках.

Я торкнувся ногою купи меблів, звалених у підвалі. Вони були чудові.

Тут були: різьблена кушетка, трохи пошарпана часом, але ще зберігала запах пудри і парфумів; поряд – шезлонг, що витягнув свої підлокітники, як старий кіт; табурет-пуф, обтягнутий вицвілим оксамитом, далі виднілася отоманка, підставка для парасольок, та підніжний табурет.

І тут я побачив цей стілець.

Як я його побачив, так і закохався. Він був англійський, у вікторіанському готичному стилі. Спинка висока, прикрашена вертикальними точковими стовпчиками та декоративним різьбленням у верхній частині. Ніжки теж точені, з’єднані поперечинами для міцності. Такий парадний салонний стілець, що входить до вищого суспільства.

Відомий він тим, що з таким стільцем фотографувалася зірка німого кіно Глорія Свонсон.

– Скільки? — запитав я, витягаючи стілець із купи.

Плюшкін глянув на нього байдуже:

— Вісімсот гривень.

Я вмить розрахувався і поніс його у дзьобі. Пізніше його відреставрував. Що коштувало набагато більше — близько ста доларів.

Тут одразу попереджаю: реставратор антикварних меблів може бути криворуким та зіпсувати цінну річ. Виставіть потім таку на аукціон — засміють. Справжніх майстрів не так багато, і їх усі знають. А ціна після того, як стілець відреставрують, одразу зростає у кілька разів.

Стілець відреставрували — і він викликав заздрість у гостей. А я на ньому сидів із трубкою в зубах і огортався димом. Стілець поскрипував.

І одного разу розвалився на шматочки. Я брякнувся на землю. Відлетіла спинка, зламалися дерев’яні візерунки, підламалися ніжки.

Я був не в собі від горя. Чи то шашель його підточив, чи то став ламким від старості, чи я став важчим. Залишки я зі жалем продав за ті самі 800 гривень. Тобто мінус сто доларів.

Вдала покупка

Ось ще один приклад продажу-купівлі — для мене вдалий.

На платформі онлайн-оголошень ОЛХ я побачив антикварний стіл. Він був гарний – зі “звіриною” фурнітурою! А я знав, що стіл зі звіриними мордами куди більш привабливий для покупця, ніж звичайна столова геометрія.

Він був гарний — на передніх фасадах — латунні замки з пащами сатирів, у яких застрягли кільця ключів. Різьблення по дереву глибоке, рельєфне, на ніжках — левові морди, над ящиками — вигнуті маскарони. Все говорило про те, що стіл колись був гордістю кабінету, можливо, стояв у нотаріуса чи промисловця. Але тепер… Вигляд у нього був плачевний, тканина зверху — колись червоне сукно — подекуди згнила. Його колись хотіли полагодити і вбивали в нього купу довгих іржавих цвяхів. Металеві накладки почорніли, але все одно –  яка пластика ліній! Навіть у своєму вбитому стані він виглядав, як старий лев, змучений, але гордий. Їй-богу, хорошу річ так просто не зіпсуєш. Хазяйка віддавала його за три тисячі гривень — аби винесли з балкона, де він усе загороджував.

Я заплатив тисячу (за цінами 2020 року) вантажникам із машиною, і вони його витягли, привезли до мене.

Я його сфотографував із усіх боків та виклав фотографії на аукціон. Через три дні його купили за десять тисяч. Чистий навар – шість тисяч. Але, їй-богу, мені шкода було з ним розлучатися. Дуже гарний був!

Чому антикваріат дешевшає?

Так от чому антикварні меблі коштують дешево? Тому що їх час скінчився, а поціновувачі — постаріли.

Люди, які знали, що таке різьблення, інкрустація, ручна робота та запах воску, відходять. А нові господарі квартир не хочуть мати клопіт — їм потрібно, щоб влазило у ліфт, збиралося шестигранником і не пахло старістю.

Друге — логістика та мода.

Транспортувати антикварну шафу або стіл – це майже подвиг. Вони не розбираються, не входять у  стандартні дверні отвори, важать по сто кілограмів. А дизайн-блогери десять років вбивають людям у голову, що потрібно «мінімалізм» та «Ікея».

Покупець не бачить у старих меблях історію. Для нього це просто старе зі павутинням. Адже кожна тріщина — це підпис століття. Але хто тепер це відчуває? Ось тому й виходить, що стілець майстра, який вручну вирізав левові морди та сатирів на дубі, сьогодні коштує менше за пластикове офісне крісло, зліплене зі вторинної сировини.

Не меблі подешевшали – подешевшав смак.

Вас також можуть зацікавити новини:

• Руки витирайте чимось іншим, а українські рушники зберігайте: вони можуть принести прибуток
• Перебираємо старі платівки: які з них принесуть прибуток — поради про непотрібні речі