Шановні читачі, ми продовжуємо серію публікацій про речі, які на перший погляд здаються непотрібними, а насправді можуть виявитися справжніми скарбами. Веде її експерт з колекціонування Дмитро Жогов. Сьогодні ми розповімо про чайний сервіз «Мадонна».
У Німеччині в XVIII і XIX століттях стали розписувати фарфор сюжетами картин майстрів Відродження. Особливо популярними були сцени з Мадонною і немовлям Ісусом – ну, щоб все було чинно, благородно і в дусі високих матерій. Можливо, звідти і пішла ця суто радянська назва сервізів – «Мадонна».
А може, все було прозаїчніше.
– О! – сказав хтось із радянських військових, тикаючи пальцем у жінку в довгому одязі та ще й з янголятами навколо, намальовану на чашці, – це ж Мадонна!
– Я-я, – забелькотів тут же продавець-німець. – Беріть. Вашій фройлян дуже сподобається. Вона вас любитиме. І беріть його даром. Тільки швидше, шнель, із наш фатерлянд.
У 1990 році перебування радянських військ на території об’єднаної Німеччини стало визначатися як «тимчасове», а планомірне виведення їх повинно було бути здійснено до 1994 року включно.
І в німецьких газетах навіть писали, що подарують першій сотні радянських солдатів, які збираються покинути Німеччину, по сервізу «Мадонна». А в СРСР «Мадонна» була дуже популярна. Статусна річ – як дача, «Волга» і цукерки «Аппассіоната» до 8 березня.
Ніякої Мадонни там, зрозуміло, не було. Та й у самій Німеччині сервізи називалися інакше – «Марія», «Ульріка», «Фредеріка». А намальовано на сервізі зовсім не біблійну історію – це так, легка антична витівка.
На першому малюнку зображена легенда про пригоди Зевса. Бог-громовержець закохався в німфу Калісто, яка була супутницею Діани. Однак дівчата зі свити богині-діви давали обітницю цнотливості. Щоб спокусити Калісто, Юпітер прийняв вигляд її патронші Діани. І почав спокушати.
На другому малюнку зображені грації-німфи, які карають Купідона, котрий пускає свої стріли в людей навмання. Сервіз із фривольними малюнками, весь у позолоті, був як шматочок того життя. Закордонного, недосяжного, майже міфічного.
Ось так. Ви піднімаєте очі і задумливо дивитеся на цей сервіз у серванті. Справжні порцелянові вироби німецьких фабрик коштують досить дорого. Наприклад, гарнітур, який складається з більш ніж 90 одиниць приладів, можна продати за суму близько 20-30 тисяч. А оригінал з порцеляни можна впізнати за спеціальним оригінальним клеймом на денці – саме туди спершу всі і дивляться, коли йдеться про гроші. Існує три основні види порцелянових сервізів «Мадонна»: чайний, столовий і кавовий.
Ці набори розраховані на різну кількість осіб – дві, чотири, шість або дванадцять. У набір може входити велика кількість різноманітних предметів: цукорниці, цукерниці тощо.
Набори відрізняються за кольоровою гамою, малюнком і декором – від пурпурової знатності до позолоти вирвиоко.
Сервіз «Мадонна» я собі для музею «Радянського побуту»* купив. І показую екскурсантам.
Це, мовляв, був символ престижу і достатку в СРСР! Руками не чіпати. Наливати каву в чашечки? Боже борони!
Він стояв на чорний день. Який саме чорний день – ніхто не знав. У багатьох «Мадонна» простояла півстоліття в серванті, так і не дочекавшись того самого дня. Благоговійно поглянувши через скло на «Мадонну», відвідувачі йдуть далі. А я посміхаюся. Цей сервіз я купив за (не повірите) 300 гривень. Я сам не повірив, коли купував. Думаю: може, за одиницю?
– Ні. За все, – говорить байдуже продавець.
Але коли він прийшов на пошту, я, розпакувавши, зрозумів, у чому річ. Це був не класичний НДРівський сервіз. І не чехословацький. В Одесі теж в 90-ті освоїли, як робити «Мадонну», і клепали криві чашки, які кришилися в руках. Продавали за сущі копійки. Однак якщо його поставити в сервант – то він виглядав, як справжній. А каву з нього пити – небезпечно. У прямому сенсі слова.
***
Тож подумайте – може, і настав той самий «чорний день» для вашої «Мадонни»? А гірших днів ми, мабуть, і не знали? А цін на них зараз варіюються від 800 до 30 тисяч гривень. І в жодному разі не поспішайте його викидати.
Пишіть, які речі ви бережете. Які шкода викинути. І які – думаєте: може, це комусь потрібно? Не викидайте, доки я не гляну. Наша адреса: 65058, м. Одеса, вулиця Добровольців, 2, офіс 314, або на електронну пошту редакції – gazeta.np@gmail.com
*Створив цей незвичайний музей одеський журналіст Дмитро Бакаєв.
Наші експерти
Дмитро Жогов кілька років вів телепрограму «Подорожі колекціонера», об’їздив усю Україну в пошуках рідкісних приватних зібрань та колекцій. Ось він знає точно, що не можна викидати з квартири.
Читайте також:
Магнітні збурення формуються через активність Сонця. Викиди корональної маси та посилені потоки сонячного вітру здатні…
Від мінусових ночей до майже весняного тепла. Чим здивує понеділок?
Як підготувати грядки зараз, щоб навесні зібрати рекордну кількість моркви. Дві техніки підзимового посіву, які…
Кулінарний хіт у будь-яку пору року. Ось як приготувати смачну і корисну страву з інгредієнтів,…
Наступні 7 днів відкриють шлях до рішень, які ви давно відкладали. Астрологи розповіли, чого ще…
У яку воду треба класти картоплю при варінні кип'яток чи холодну? От якому випадку це…