Наталя Іванівна родом із села П’ятничани на Хмельниччині. Тут вона почала свою творчу діяльність у сільському клубі. Тут народжувалися перші авторські пісні для створеного нею колективу «Бабине літо». Інший гурт під керівництвом Фаліон утворився в сусідньому селищі Скала-Подільська. «Забава» також об’єднала в собі чимало творчих жінок, жодна з яких не мала музичної освіти.
Відомий «Лісапет» був одним із перших творів Наталії Фаліон. Його співали на концертах і фестивалях. Але справжня популярність до пісні, гурту та самої солістки прийшла після виступу на сцені шоу «Україна має талант». Власне, для цього конкурсу Наталя Іванівна об’єднала два колективи в один гурт – так народився «Лісапетний батальйон».
– Наталіє Іванівно, чи було відчуття, що після перемоги в «Україна має талант» Ви прокинулися знаменитою?
– Я досі часом сиджу і думаю: як воно так все сталося. І не можу досі повірити, що ми стали переможцями. Ми – звичайний сільський колектив. Навіть близько думки не було, що ми можемо виграти. Ми їхали на конкурс, граючись, відпочити від села, побути трохи в Києві. Невже так фортуна нам посміхнулася?
Я не знаю, кому дякувати за це. Мабуть, своїм жінкам, що вони такі є, що так люблять цю роботу. У нас свої сім’ї, городи, роки, у нас багато мінусів. Але, незважаючи на це, ми вже стільки років не просто тримаємо свою аудиторію, а й придбали нову. На наші концерти приходять діти, підлітки – це дуже надихає.
– У чому секрет популярності «Лісапетного батальйону», що його пісні знайомі і дітям, і молоді, і людям старшого віку?
– Це народність. Народна пісня – вона для всіх. І стиль свій я не придумала, я просто по-іншому не вмію. Нас забудуть через десятки років, але наші пісні – дуже фольклорні, вони залишаться народними. Так, як сьогодні ми співаємо народні пісні, не знаючи імен авторів. Нам байдуже, хто їх написав, але ми їх співаємо, ми їх любимо. Ось це сталося і з нашими піснями, бо вони для таких простих людей. Хтось каже, що вони, може, примітивні, без якоїсь високої естетичної цінності. Але вони легко лягають на пам’ять, під них хочеться і плакати, і сміятися. І тому така різновікова у нас аудиторія.
– Хто зараз пише твори для гурту? Як підбираєте репертуар?
– У нас понад двісті пісень. Я писала багато років сама. А тепер більшість текстів для «Лісапетного батальйону» пише мій син. Я працюю з мелодіями. Хоча, буває, він дає вже з музикою. Він на гітарі заграв, як він це бачить і чує. А я можу переробити на свій розсуд. У мене дуже багато його віршів, з будь-якого із них можу зробити пісню.
Є пісні, без яких нас не відпускають з концертів вже дванадцять років. Підспівують з нами. Для пісні «Лісапет» – то вже серйозний термін.
Дуже багато є автобіографічних моментів. Наприклад, про 44 розмір взуття, про кума. Звісно, це не переказ історії, це вигадка, але ж кум у мене є. Я ж проживаю життя серед таких самих людей, як я. І мої проблеми такі самі, як і чиїсь. Тому багато хто себе впізнає у цьому.
Бувало, пісні собі замовляю і собі творю. А є такі пісні, які народжуються з настрою. От щось мугикала собі – вже й пісня. Ніколи не знаєш, як і коли народиться ідея.
– Розкажіть про учасниць колективу. Вони ж не професійні музиканти? Хто вони за фахом?
– Ми їдемо з дому на два-три тижні, коли концерти. Треба, щоб вдома або була надійна стіна, або – закрив хату на ключ, бо там нікого нема. Ми вже всі пенсіонерки на сьогоднішній день. А раніше моя кума Галя, наприклад, працювала завідувачкою дитячого садочка. Є у нас Марія Іванівна, найстарша учасниця, вона – продавчиня, все життя в торгівлі була. Надійка працювала в комунальному господарстві. Марійка була в клубі художньою керівницею. Тепер всі – пенсіонерки, хоча дехто ще кілька років тому поєднував і роботу, і концерти. Наша Лариса рідше тепер співає з нами, бо мусить доглядати хвору матір. Валентина, на жаль, тепер часто хворіє сама. Людочка теж тепер зрідка, хіба у вихідні, бо пішла до школи медсестрою. Світлана продавчинею ще працює, але часом приєднується. Тому нас зараз восьмеро. Коли з дочкою – дев’ятеро.
Невістка їздить з нами і з маленьким сином. Йому піврочку, а він уже стільки концертів з нами відпрацював. Ми жартуємо, що він росте у гримерці. Всі баби бавлять його. Син – концертний директор. Коли невістка на сцені, він у гримерці з малим. Якось так прилаштовуємося. Багато років у нас був звукооператор, він же – водій. Його мобілізували, служить вже три роки. Тому нова людина зараз.
Проблем вистачає. Хтось захворів – вже на сцені нас менше. Але дівчата одна одну замінюють. Лише мене ніхто не може замінити. Хвора чи не хвора – мушу. Я – залізна леді. Коли виходжу на сцену – посміхаюся, співаю, танцюю, і вже нікого не хвилює, що там за лаштунками.
– Наталіє Іванівно, кілька років тому Ви втратили коханого чоловіка. Після смерті першого чоловіка де берете сили пережити трагедію?
– Я поховала двох чоловіків. Того коханого чоловіка, якого мені Бог дав після смерті мого першого чоловіка, забрав коронавірус. Ми прожили три дуже яскравих роки. За цей час я отримала те, що дехто не отримує за все життя. У мене були букети на всі свята, на всі концерти, романтичні моменти, про які ми мріємо в юності. Я ще тільки приїжджаю на концерт, а він вже знайшов в ресторані супчик і приніс мені просто за куліси. Він дбав про мене, як про дитину. Ми їздили світом. Я за три роки побачила стільки, скільки більшість людей не бачать за все життя. У нашому авто завжди було два келиха і спеціально прихована пляшка хорошого вина. Таке собі маленьке свято кожного дня. Він не пускав мене на кухню, готував мені сам. Ми запрошували моїх дівчат, вони досі згадують ті наші гостини. Він навчив мене більше дбати про себе: дорогий крем для обличчя, для рук. Я людина сільська, не було цього у мене раніше. Я, бувало, собі думала, що це я для нього стараюся. Але вже минуло три з половиною роки, як його немає, а я роблю, як він вчив.
Була ще в нас історія, як з «Попелюшки». Пам’ятаєте, принц їй черевичок приміряв? І мені мій коханий чоловік дарував туфельки. Пошив на замовлення не одну пару взуття. Є навіть пара з ініціалами. Дуже шкода, що це все закінчилось. Але як же чудово, що це було в моєму житті.
Читайте наші історії:
Квітень завершує свою динамічну астрологічну повістку потужними конфігураціями, які торкаються всіх життєвих сфер, змінюють енергетичне…
Чому одні діти стають повними копіями своїх батьків, а інші дуже схожі на бабусю або…
З віком у багатьох з'являються брилі - обвисання шкіри з боків підборіддя.
Нещодавно до редакції звернулася наша постійна читачка з Миколаївської області з несподіваним питанням: «Чи правда,…
Людина готується виходити на пенсію, і раптом з'ясовується, що в неї не вистачає стажу, хоч…
Якщо хочете здивувати гостей та домашніх чимось незвичайним, оригінальним, із тонким поєднанням смаків, вам підійде…