Нещодавно, 25 березня, була сумна дата, пов’язана з її сином – В’ячеславом Чорноволом, який міцно, а головне – заслужено увійшов в історію України. Цього дня 1999 року він – український політичний діяч, дисидент часів СРСР, на думку одних, загинув в автокатастрофі, на думку інших – його вбили (читай – усунули).
Народився він 1937 року в селі Єрки (нині Черкаська область) у сім’ї сільських учителів. Батько був із давнього козацького роду, мати – з відомого роду цукрозаводчиків і меценатів Терещенків. Після школи В’ячеслав у 1955 році вступив до КДУ імені Шевченка. У 1958 році в нього з’явилися перші проблеми через його політичні погляди, і він був змушений виїхати на рік у Жданов (Маріуполь) на будівництво домни. Але 1960 року закінчив з відзнакою журфак університету.
Працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім, переїхавши до Києва, вступив до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Хоча 1964 року все ж таки захистив кандидатську і влаштувався в газету «Молода гвардія».
Чорновіл ініціював в Україні національно-визвольний рух «шістдесятників». Він був одним із найяскравіших організаторів та активістів цього руху, у 1960-1970 роки протистояв владі, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державності. 1965 року В’ячеслав Максимович із соратниками виступили в кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» із протестом проти арештів серед української інтелігенції – так званих шістдесятників. За це Чорновола було звільнено з «Молодої гвардії».
У листопаді 1967 року за свою діяльність був уперше засуджений на шість років колонії суворого режиму. Після дострокового звільнення 1969 року жив за рахунок випадкових заробітків: спостерігач на метеостанції в Закарпатті, землекоп археологічної експедиції в Одеській області, вантажник на залізничній станції у Львові. З 1970 року видавав підпільний часопис «Український вісник», за що 1972 року був засуджений вдруге – на шість років колонії суворого режиму і три роки заслання. Строк відсидів у Мордовії та Якутії. У 1978 році вийшов на волю. У 1979 році став членом Української Гельсінської групи. У травні 1980 року втретє був заарештований і засланий на п’ять років до Якутії. Однак уже 1983 року Чорновіл вийшов на волю, хоча й без права виїзду в УРСР, куди він повернувся лише 1985-го. У 1988 році його хотіли позбавити громадянства СРСР, але він закликав усі країни світу не приймати його. Того ж року разом з іншими дисидентами створив Українську Гельсінську спілку, що стало першою спробою політичної опозиції радянському уряду.
У 1989 році за участю Чорновола було створено «Народний рух України за Перебудову». У 1990 році обраний народним депутатом України, отримавши 68,6% голосів при семи претендентах (за одномандатним округом). У квітні 1990 року також обраний головою Львівської облради. У 1994 році Чорновіл знову був обраний до парламенту (62,52% голосів, при 15 претендентах). На виборах до Верховної Ради 1998 року втретє обраний нардепом.
Він висунув свою кандидатуру на заплановані на 1999 рік вибори президента України, але в січні 1999 року зняв: у його партії був черговий розкол. Незабаром після цього В’ячеслав Чорновіл пішов із життя. 25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл і його водій на автомобілі «Тойота», які поверталися з Кіровограда, зіткнулися з вантажівкою на автотрасі Бориспіль – Золотоноша. Легковик врізався в КАМАЗ із причепом, який розвертався посеред шосе.
В’ячеслав Чорновіл похований на центральній алеї столичного Байкового кладовища. Похорон був 29 березня, попрощатися з Українцем з великої літери прийшли понад 200 тисяч людей. Уже наступного ранку після загибелі генерал Юрій Кравченко, який очолював МВС, не чекаючи попередніх результатів слідства, заявив, що Чорновіл і його водій загинули внаслідок ДТП, а «версія замаху, як причина його загибелі, навіть не розглядається».
***
А тепер трохи відсебеньок. Доля цього Кравченка виявилася настільки ж трагічною, як і доля Чорновола. Через якийсь час його з міністерського кабінету відправили у заслання. А як інакше назвати його призначення в грудні 2001 року (по травень 2002-го) на посаду голови Херсонської облдержадміністрації? Що й казати, це був не його масштаб, він звик крутити більші справи, ніж проблеми відсталої Херсонщини. Пам’ятається, за термінологією Кличка, втомився міст через нашу річку Кошову, що з’єднує «материковий» Херсон з його острівним мікрорайоном «Корабел» (зараз там самі руїни від російських привітів з тимчасово окупованого Лівобережжя). Мосту з півсотні років, гроші великі на ремонт потрібні були, а в міста «в кишені воша на аркані». Клянчили в Києві, а звідти «болт з лівою різьбою». З’явився генерал-губернатор Кравченко, подзвонив куди треба у столицю – і гроші тут же знайшлися. Коротше, цікавий був діяч. Місцеві ЗМІ він особливо не помічав, і лише навесні, у березні, мені, журналісту найпопулярнішої тоді на Херсонщині газети, вдалося домогтися доступу до тіла. Настрій у Юрія Федоровича був позитивний (як я потім дізнався, його вже поінформували, що заслання в провінцію закінчується). Він на початку бесіди попросив мій диктофон, з цікавістю розглянув його і, клацнувши викидачем мікрокасети, ніби ненароком відклав його вбік. Після запитань на місцеву тематику я поцікавився двома топ-темами із зони його колишньої компетентності. Це загибель журналіста Гонгадзе, ну і, зрозуміло, Чорновола. Ось його відповідь: «Ви ж, як мені доповіли, 1953 року народження, уже нормальний вік для того, щоб щось розуміти. Знаєте, життя – це важка штука: від нього часто помирають».
Минуло рівно три роки, і 4 березня 2005 року, напередодні свого дня народження, Юрія Кравченка знайшли мертвим на його дачі, в елітному селищі «Золоті ворота» в Конча-Заспі під Києвом, із двома вогнепальними пораненнями в голову. Того дня він мав прийти на допит у Генпрокуратуру щодо відновленого після помаранчевої революції розслідування справи Гонгадзе.
За офіційною версією, Юрій Кравченко покінчив життя самогубством, двічі вистріливши собі в голову. На думку екс-міністра МВС Юрія Луценка (2007 рік), Юрія Кравченка було вбито: «Я не вірю в самогубство Кравченка і маю на це докази. Певні питання до експертів були сформульовані, щоб підвести під версію самогубства». Похований Кравченко на Байковому кладовищі в Києві, десь неподалік від «загиблого у випадковій ДТП» при чудовій видимості на трасі В’ячеслава Чорновола.
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
Вас також можуть зацікавити новини:
Побілка дерев — це важливий етап у догляді за садом. Дізнайтеся всі нюанси проведення процедури.
Втомилися від довгих приготувань? Ліниві голубці – це швидкий та смачний спосіб приготувати традиційну страву…
В Україні різко похолодало. Втім, після незабаром українців чекає черговий "погодний сюрприз".
Пенсійні пільги прокурорам давно хотіли скасувати, але все ніяк не можуть цього зробити. Що відомо…
Триває реєстрація на отримання грошрвої допомоги. Хто може скористатися програмою та що для цього потрібно.
Підхід до нарахування допомоги на оплату житлово-комунальних послуг змінили. Хто втратить право на пільги.