З історії олімпійського руху: хто відродив сучасні Олімпіади

Сто тридцять років тому, 23 червня 1894 року, у Сорбонні (Париж) зібралися 2 тисячі делегатів із 12 країн, проголосували «за» і створили Міжнародний олімпійський комітет (МОК) – найвищий керівний орган олімпійського руху. Але що передувало цьому?

В аристократичній французькій сім’ї 1863 року народився барон П’єр де Кубертен. Навчався на філософському факультеті Сорбонни, займався спортом, створив із друзями спортклуб, де займався фехтуванням, футболом, регбі та іншими видами спорту. П’єр побував у Греції, у знаменитій долині Алфея, де проходили давні Олімпіади, і захворів. Захворів на ідею відродити Олімпію.

У 1880-ті Кубертен за дорученням французького уряду вивчав систему фізичного виховання в Англії, в інших країнах Європи. Повернувшись, став наполегливіше пропагувати ідею відродження Олімпійських ігор. Наприкінці 1892 року він у Сорбонні прочитав резонансну лекцію «Олімпійський ренесанс».

Процес пішов – і 23 червня 1894 року сталася вищеописана подія.

До складу МОК увійшли 14 представників із 12 країн. До речі, від Росії чомусь був генерал. Першим головою МОК став грек Деметріус Вікелас, а Кубертен став генеральним секретарем.

6 квітня 1896 року на Мармуровому стадіоні в Афінах король Греції проголосив відкритими перші Олімпійські ігри сучасності. Стадіон назвали Мармуровим, тому що 50 горизонтальних рядів мармурових сидінь вміщували близько 80 тисяч уболівальників.

До речі, на той момент виповнилося 1502 роки з того часу, коли імператор Феодосій заборонив Олімпійські ігри як ознаку язичництва.

Після Афінської олімпіади посаду глави МОК посів П’єр де Кубертен і перебував на ній до 1925 року. Він помер у 1937 році, похований у Женеві, а серце, відповідно до його заповіту, поховали в Олімпії.

Чи правда, що спорт — поза політикою?

Всім знайома фраза Кубертена «О, спорте, ти – мир!». Але, на жаль, не завжди Олімпіади на планеті асоціюються з миром. Так, П’ята олімпіада відбулася у шведському Стокгольмі у 1912 році, а потім Сьома – у бельгійському Антверпені аж у 1920 році.

• Шосту олімпіаду 1916 року скасувала Перша світова війна.

• Потім Одинадцята олімпіада 1936 року у Берліні – зі свастикою, з нацизмом, гітлеризмом, фашизмом. Це було напередодні Другої світової, яка скасувала одразу дві Олімпіади -12-ту і 13-ту, у 1940-му і 1944-му роках.

• На 20-й Олімпіаді в Мюнхені (1970 рік) терористи з палестинської організації «Чорний вересень» убили 11 членів ізраїльської олімпійської збірної (4 тренерів, 5 учасників змагань і двох суддів). 5 із 8 терористів було вбито у перестрілці з поліцією під час спроби звільнення заручників. Трьох уцілілих терористів було захоплено, але пізніше звільнено після захоплення «Чорним вереснем» авіалайнера компанії «Люфтганза». Ізраїльський «Моссад» незабаром традиційно «розрахувався» з бандитами, але ця Олімпіада чорною сторінкою увійшла до історії світового спорту.

• 22-гу Московську олімпіаду бойкотували багато країн на знак протесту проти брудної війни, розв’язаної Союзом РСР в Афганістані.

• 8 серпня 2008 року розпочалася Олімпіада у Пекіні. Церемонію її відкриття з милою посмішкою споглядав «гітлерюгенд» путін, який знав, що 08.08.08. розпочалася «спецоперація» із захоплення Грузії. І там вже рікою ллється кров мирного населення.

• 2014 рік, лютий, 22-гі Зимові олімпійські ігри в Сочі. Саме того дня після їх фінішу гідра рашизму заповзла до нашого Криму.

• І ось 26 липня цього року мають стартувати в Парижі 33-ті Олімпійські ігри. «Не києм, то палицею» туди намагаються прослизнути діячі від спорту з “ерефії”. Гадаю, їм не місце у Парижі. На них чекає Гаага.

Валерій Боянжу, Херсон – Одеса