Відомі люди на монетах: «Я ніколи не був і не буду французом, бо я українець» – Серж Лифар

Ми продовжуємо рубрику «Відомі люди на монетах», де знайомимо вас з відкарбованими у металі знаменитими людьми, які увійшли в історію України.

У 17 років почав займатися танцями

Сергій Лифар народився 1905 року в передмісті Києва в сім’ї чиновника. З дитинства він цікавився музикою: навчався гри на фортепіано в Київській консерваторії, брав уроки гри на скрипці. 1919-го, коли його поранило в руку уламком гранати, що вибухнула поблизу, він припинив заняття музикою. Цьому ж згодом сприяли і фінансові труднощі в сім’ї.

Рука згодом нормалізувалася, але з’явилася й нова мета життя – танці. Лифар познайомився з Ніжинською, сестрою відомого танцюриста, зміг вступити до «Школи рухів Броніслави Ніжинської», де навчали танцюристів для Київського оперного театру. Ніжинська була впевнена, що у 17 років пізно починати займатися танцями, але Лифар все ж таки продемонстрував майстерність і незабаром став одним з найкращих її учнів.

Про роботу в окупації та смертний вирок

Незабаром Ніжинська емігрувала до Парижа і вже за рік запросила до трупи своїх найкращих учнів, зокрема Сержа Лифаря. Там він навчався у багатьох іменитих балетмейстерів, невтомно працював над своєю технікою, удосконалювався – і незабаром став головною зіркою трупи.

У 1929 році 24-річному Лифарю запропонували очолити балетну трупу «Гранд-Опера». Цьому театру він віддав майже 30 років життя, відновив минулу славу французького балету.

Серж дружив з багатьма визначними композиторами, художниками і дизайнерами того часу: Пабло Пікассо, Сальвадор Далі, Коко Шанель, Марк Шагал, які допомагали маестро у створенні унікальних балетних вистав.

До 1944 Лифар жив у Франції, намагався і в роки німецької окупації зберегти трупу свого всесвітньо відомого театру. Але після звільнення Парижа його звинуватили у колабораціонізмі й засудили до страти. Лифар поїхав із Франції до Монако. Там він також створив балетну трупу.

Писав картини і колекціонував книги

Лише через 3 роки, коли з нього було знято звинувачення, Серж повернувся до Гранд-Опери, заснував при театрі Інститут хореографії, де народжувалися майбутні зірки балету. У 1958 році Лифар пішов з театру, пробував себе в ролі художника, створивши сотні оригінальних картин та малюнків, де сюжетом робіт були, звичайно ж, танці.

Він зібрав цікаву колекцію книг, але в останні роки життя був змушений продати її частину: на жаль, пенсії не вистачало. Частина книжкових зібрань Лифаря, як він і заповідав, зберігається в Києві, в бібліотеці ім. Лесі Українки. Протягом усього життя Серж Лифар мріяв про поїздку до України, проте побувати на батьківщині йому вдалося лише раз – у 1961 році.

Був персоною без громадянства

«Я ніколи не був і не буду французом, бо я українець. І моя батьківщина – Україна!» – так Серж Лифар відповів на пропозицію президента Франції Шарля де Голля стати громадянином Франції.

Відмовившись отримати французький паспорт, Серж до останніх днів залишався власником міжнародного документа, що посвідчує особу, – так званого паспорта Нансена, тобто був персоною без громадянства.

Останні свої роки Серж Лифар прожив у Швейцарії, у Лозанні, там він помер у 1986 році.

Валерій Боянжу, Херсон – Одеса