Відомі люди на монетах – Нестор Махно: «Бий білих, поки не почервоніють, бий червоних, поки не побіліють!»

Ми продовжуємо рубрику «Відомі люди на монетах», де знайомимо вас із відкарбованими у металі знаменитими людьми, які увійшли в історію України.

Що такое махновщина?

Більшість із нас виросла з розумінням того, що термін «махновщина» – це синонім анархії у гіршому розумінні цього слова, безладдя, хаос. Але з роками з’явилися й інші погляди на життя та діяльність Нестора Івановича Махна – керівника селянського повстанського руху, командувача революційної повстанської армії України, відомого анархіста і тактика ведення партизанської війни.

Перші арешти і смертний вирок

Нестор Махно народився 1888 року в селі Гуляйполе (Запорізька область). У 1906 році став членом анархістської організації, цього ж року почав брати участь в експропріаціях, тобто пограбуванні місцевих торговців. Був уперше заарештований, але незабаром звільнений через відсутність доказів провини. 1908-го – знову арешт, вже за звинуваченням у вбивстві. Наступного року – невдала спроба втечі, і в березні 1910-го Одеський окружний військовий суд засудив Махна до повішення. Але щось із цим вироком «не зрослося», і наступні 7 років він провів у Бутирській в’язниці (Москва).

Махно та його «Чорна гвардія»

Після Лютневої революції він, повернувшись додому, очолив раду місцевих депутатів, створив місцеву адміністрацію, яка розподіляла маєтки великих землевласників серед селян. На початку 1918 року Махно сформував «вільні селянські батальйони». Вони нападали на козачі частини, які через Україну пробивалися на Дон до білого генерала Каледіна. Навесні 1918 року почався наступ австро-угорців, і Махно був змушений виїхати до росії. Повернувшись влітку у Гуляйполе, він дізнався, що батьківський будинок спалено, а старшого брата розстріляно. Це була помста людей гетьмана Скоропадського за ненависть Нестора до Центральної Ради, що виражалася у численних терактах. Махно швидко зібрав загін повстанців, назвав його «Чорна гвардія». І відновив боротьбу проти німецько-австро-угорських військ та уряду гетьмана Скоропадського. Незабаром на зміну Центральній раді Скоропадського прийшла Директорія УНР, Махно намагався, але не зміг порозумітися з її керівництвом (Симон Петлюра). Незабаром загони Махна, вибивши петлюрівців, зайняли Катеринослав (Дніпро), але за кілька днів армія УНР знову повернула місто.

То дружимо, то воюємо

А 1919-го Махно стає комбригом Червоної армії. Річ в тому, що воювати з денікінцями та військами Директорії він домовився з більшовиками. І його повстанська армія як бригада увійшла до складу червоної Задніпровської дивізії. Але коли влітку 1919-го денікінці розбили махновців, “совєти” звинуватили повстанців у зраді. Нестора Махна було оголошено поза законом, тобто фактично було видано карт-бланш на його усунення. Але Революційна повстанська армія України продовжувала діяти у тилу білої армії.

Незабаром Махно об’єднався з іще одним червоним комбригом – отаманом Григор’євим, сумнозвісним погромами та пограбуваннями, а також підкилимними переговорами з Денікіним. Минуло зовсім небагато часу, і Махно особисто застрелив Григор’єва. Григорівці потрапили під командування Махна, у його Повстанській армії зросла кількість багнетів і шабель. Восени він начебто домовився з УНР, але мета договору була одна: убити Петлюру, щоб очолити армію УНР.

Восени 1919-го махновці дуже ефективно знищували білогвардійські тили, зайняли Катеринослав, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Це було на руку червоним, і вони знову запропонували «дружити». Але тим часом до початку 1920 року зібрали великі сили і почали не просто бойові дії проти махновців: більшовики почали знищувати місцеве населення, яке співчувало повстанцям. З відповіддю Махно не забарився: було знищено кілька підрозділів червоноармійців і місцеві органи більшовицької влади у Бахмутському, Ізюмському та інших районах. Але восени 1920 року – знову “дружба” з більшовиками. Махновці їх міцно підтримали під час захоплення Криму та розгрому Врангеля. І відразу після цього “совєти” вчинили підло: вони оточили махновців, які зайшли з ними до Криму, і знищили найбільш боєздатні частини повстанців. З багатьох тисяч лише кілька сотень врятувалися. Потім знову співпраця з петлюрівцями – проти червоних.

Життя в еміграції

З осені 1920-го по серпень 1921-го тривали виснажливі бої з більшовиками. А 28 серпня тяжко поранений Махно з дружиною Галиною та вцілілими побратимами перейшов на територію Румунії.

З 1921-го по 1934 рік він кілька разів змінював місце проживання: Бухарест, Варшава, з 1925 – Париж. Працював тут теслею, працівником сцени в оперному театрі. У липні 1934 року Нестор Махно помер від туберкульозу, похований на цвинтарі Пер-Лашез. Він найбільший у Парижі. На ньому поховані Едіт Піаф, Сара Бернар, Мольєр, Лафонтен, Бальзак, Фредерік Шопен, Амедео Модільяні, Марсель Пруст, Оскар Уайльд та багато інших.

Напевно, багато хто з тих, хто прочитав вищевикладене, вважатиме абсурдом більшість сторінок з життя Махна. Що ж, можливо, це й так. Але незаперечним фактом є те, що він увійшов до історії України. Як, зрештою, і згадані тут Симон Петлюра і Павло Скоропадський, на честь яких НБУ також емітував пам’ятні монети.

Валерій Боянжу, Херсон – Одеса