Павло Глазовий: «Я так люблю здоровий сміх”

Нагадаємо, ми розповідали, що 2022 року Нацбанк викарбував ювілейну монету на честь 100-річчя від дня народження Заслуженого діяча мистецтв України поета-гумориста, сатирика Павла Прокоповича Глазового.

1. Павло Глазовий народився у селі Новоскелюватка Миколаївської області. З дитинства він мріяв вступити до педагогічного інституту і викладати у школі українську мову.
2. Коли Глазовому виповнилося 11 років, розпочався Голодомор, під час якого померли його молодша сестра і брат. Пізніше він вступив до педагогічної школи у місті Новомосковську Дніпропетровської області.
3. Відразу після закінчення педагогічної школи Глазового призвали в армію, де йому через війну, що почалася, довелося служити шість років – з 1940-го по 1946 рік. Він пережив блокаду Ленінграда, був поранений. За військові заслуги його нагородили орденами та медалями, які після війни він роздав сусідським дітям.
4. Писати вірші Павло Глазовий почав рано, але це були серйозні твори. У той час майбутній гуморист надавав перевагу ліриці та військовій поезії. Однак побачивши, який успіх мали його виступи з гумористичними мініатюрами, він зосередився на написанні гуморесок.

5. У гумориста було правило: писати по 5-7 гуморесок щодня. За час його творчості було видано 13 збірок гуморесок для дорослих і вісім дитячих.

Кілька гуморесок

Пропонуємо вам кілька гуморесок Павла Глазового, які змушують не лише посміхнутися, а й замислитися. Може, хтось у них впізнає себе?

Про бідного Льову i державну мову

Зустрілися на базарi
Дамочки знайомі.
– Як ваш Льова поживає?
– Сидить у дурдомi.

Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар’єр – бiда тобi,
Як не знаєш мови.

Вчився Льова так старанно,
Що не бачив свiту,
Але ідишу не вивчив,
Не знає івриту.

Як почина балакати,
Ні складу, нi ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.

Потикався бiдний Льова
В рiзні установи,
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.

Скрiзь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бiдний Льова
З фанери плаката.

Накарлякав: «До такого
Життя ми не звичні.
Ми – євреї особливі,
Російськоязичні.

Вимагаєм від кнесета
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!»

Гукав Льова пiд кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.

Мало йому не побили
На лобi плаката.
Тепер в Льови у дурдомі –
Окрема палата.

Щоб знав, дурень, що Ізраїль –
Розумна держава.
Нав’язувать чужу мову
Там не мають права.

В темнім залі

Жінка смика чоловіка:
– Нахилися ближче.
Он поглянь, якась дурепа
Спить, аж носом свище.

Чоловік увесь затрясся,
Зашипів: – Іди ти…
Треба було задля цього
Ще й мене будити.

Не вмер Данило

Раз Данилові товариш
Каже: – Оце маєш!
Оженився і сам собі
Штани зашиваєш.

– Що? – обурився Данило.
Ти верзеш дурницю!
Де штани? Я зашиваю
Жінчину спідницю.

Трагедія

Подивилися в театрі
Нову п’єсу люди.
Довго потім про ту п’єсу
Говорили всюди:

– Це трагедія велика,
А не просто драма,
Що такого драматурга
Породила мама.