2022 року Нацбанк викарбував ювілейну монету на честь 100-річчя від дня народження Заслуженого діяча мистецтв України поета-гумориста, сатирика Павла Прокоповича Глазового.
Народився він у Миколаївській області, селянин. Якимось дивом вижив у Голодомор 1933 року: на його очах померли від голоду брат і молодша сестра.
З 1940-го по 1946-й – в армії, учасник Другої світової.
Після війни, будучи студентом Криворізького педінституту, надіслав свої гуморески (а ними він захоплювався ще з юних років) до знаменитого журналу «Перець». І одразу ж на них звернув увагу редактор – сам Остап Вишня. Його настільки вразила творчість Павла, що він наполіг на його переведенні до Київського педінституту. Закінчивши його філфак, Павло Прокопович у 1950 – 1961 роках працював заступником головного редактора «Перцю».
Дружні стосунки Глазового та Вишні тривали багато років, а 1988 року Павло Прокопович за книгу «Сміхологія» став лауреатом премії імені Остапа Вишні.
Особливою любов’ю до тодішньої влади Глазовий явно не палав, у його гуморесках неважко було помітити критику стосовно неї, але «притиснути» поета влада боялася: за гостре перо його просто обожнювали.
Поширення його гуморесок нинішньою термінологією можна назвати вірусним. Адже навіть ті, хто не читав їх, до сліз сміялися, слухаючи їх на концертах у виконанні багатьох народних артистів (Андрія Сови, Анатолія Паламаренка і багатьох інших). Зрештою, жоден концерт – від урядового в Києві до сільського в Будинку культури – не вважався концертом, якщо там не звучали гуморески Глазового.
Пішов з життя «сміхотерапевт» Павло Глазовий у 2004 році.
Було видано 13 збірок сатири та гумору авторства поета Павла Глазового. А ось приклад того, що нам він залишив. На згадку. На науку!
Мова і язик
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші – не мина жодної крамниці.
Попросив він:
– Покажіть кухлик той, що з краю.
Продавщиця:
– Что? Чево? Я нє понімаю.
– Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
– Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка.
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
– На Вкраїні живете й не знаєте мови.
Продавщиця теж була гостра та бідова.
– У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова.
І сказав їй мудрий дід:
– Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
Читайте також:
