Як чиновники пропонували з корупцією боротися
Ось, наприклад, нещодавня ідея одного з найвищих державних чиновників заборонити в країні готівку. Основне посилання цієї заяви – це, мовляв, знищити в Україні корупцію. І майже відразу – повідомлення в Інтернеті: в Одесі на хабарі попався депутат міськради.
Сам собою цей факт звичний, звичайний, один із безлічі. Але далі – ключове, знакове повідомлення: «Також він брав хабарі і в крипто валюті». Долари, євро, вже й криптовалюта (мало кому зрозумілі «цифрові» гроші), безготівкові перекази на надійну людину – ну хто за пам’яті зараз «засилає» у гривні? Жодна країна у світі не скаже сьогодні Україні «Ми – уми, а ви – на жаль» у плані повного обнулення корупції. І тут раптом у нас з’являється такий чиновник, який зажадав за допомогою своєї «рацпропозиції» увійти в історію.
Так, є сумний приклад Герострата, який майже 24 століття тому в давньогрецькому Ефесі саме з цією метою (щоб його ім’я пам’ятали нащадки) спалив одне зі семи чудес світу – храм Артеміди. Але храм – це дріб’язок порівняно з паралічем, який охопив би мільйони громадян України без готівки. Що, у нас уже в селах, селищах та містечках банкомати та термінали на кожному розі? Це в містах палаци – «Сільпо», а в селах сільпо – це невеликий магазинчик, де умовним бабі Галі чи діду Тарасу продавщиця Оксана, що виросла у них на очах, без грошей, під запис у зошиту хлібину дає і пляшку олії. Бо знає: як пенсію привезуть, так вони першими борг повернуть. Готівкою повернуть. Без неї сотням тисяч таких бабусь та дідусів – реально край.
Пам’ятаєте фразу капітана Жеглова (Володимир Висоцький) із серіалу «Місце зустрічі змінити не можна». Він казав: «Правопорядок у країні визначається не наявністю злодіїв, а вмінням влади їх знешкоджувати». Спробую трохи перефразувати, далі зрозумієте навіщо: «Порядок у країні визначається не наявністю дурнів, а вмінням людей, які думають, як їх знешкоджувати».
Ось і в цієї історії, на щастя, – хепі-енд. Ляпнув мовою на конференції у Лондоні фантазер наш керівний ідею заборонити в країні готівку, але, на щастя, знайшлися у нас у країні розумні люди, які її знешкодили.
«Такий хокей нам не потрібен»
А ось ще свіжі приклади того, що в нашій країні працює переінакшена мною фраза кіногероя Висоцького.
Намітили у нас революцію в галузі культури: вирішили узаконити англійську як мову міжнародного спілкування. Дивно, звичайно, адже вона такою є вже кілька століть. Та ось один із пунктів законопроєкту, щоб у кінотеатрах англомовні фільми не дублювалися українською, а просто субтитри пробігали екраном, особливо «сподобався» нашим співгромадянам.
І всього за 10 днів- з 28 червня по 8 липня петиція проти цього маячного починання зібрала 25 тисяч голосів. Серед тих, хто протестував, був і автор цих рядків. Мені практично довелося відчути максимум незручностей у подібній ситуації. Тільки не в кіно, а в театрі.
Понад 20 років проходив у моєму Херсоні чудовий театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». З величезним задоволенням як журналіст, і як театрал я відвідував фестивальні спектаклі. Але задоволення чимало зіпсувалося, коли «Мельпомена» стала міжнародною. Угорці та португальці на сцені щось розповідали по-своєму, український текст пробігав екраном перед сценою, а у глядачів ледве не повилазили очі: то їх на сцену – за дійством стежити, то на екран – текст читати.
Якщо пам’ятаєте, колись спортивний коментатор Микола Озеров сердито вигукнув: «Такий хокей нам не потрібний!» Добре, що такий самий висновок люди зробили і з титруванням у кінотеатрах іноземних фільмів.
Про культуру, патріотизм і безпілотники
Вишенька на цей торт – ситуація з міністром культури України Олександром Ткаченком. Він подав у відставку, відчувши масове несприйняття у всіх прошарках суспільства своїх фінансово ємних ідей. П’ятсот мільйонів гривень – на завершення будівництва Національного музею голодомору. Сьогодні? П’ятсот мільйонів із бюджету? А скільки це безпілотників, яких так не вистачає нашим захисникам? Мало того: ще понад чотириста мільйонів уже виділено на виробництво телефільмів патріотичного спрямування. Сьогодні?
Поки що цю «пропозицію” не відкинуто. Напевно, своє слово має сказати президент. Адже сьогоднішня формула життя – це «все для фронту, все для перемоги».
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса