Навіть зараз, коли йдеться про отримання допомоги від держави, громадських та міжнародних організацій.
Чому потрібно звертатися до нотаріуса?
З початком війни багато людей виїхали і продовжують виїздити за кордон. Багато літніх людей та людей з інвалідністю, яким важко давати собі ради і пересуватися, залишилися самі. І мають розраховувати лише на різні форми допомоги. Отримати фінансову допомогу такі люди сьогодні мають шанс лише за умови оформлення банківської картки. Тільки на неї перераховують виділені кошти.
Щоб оформити таку картку, літня людина має дістатися банківської установи. Якщо вона не може цього зробити (не ходить, лежачий), їй треба знайти людину, якій вона довіряє. Запросити додому нотаріуса і скласти на цю людину довіреність на користування своєю карткою. Саме довіреність є підставою для оформлення банківської картки. Довіреність маэ надавати право:
- на розпорядження рахунками довірителя;
- випуск і перевипуск банківських карток;
- відкриття та закриття рахунків;
- отримання коштів довірителя.
Такі вимоги містяться на сайті «ПриватБанку». В інших великих банках вони суттєво не відрізняються.
Скільки коштує банківська картка?
Найчастіше мова йде про отримання малозабезпеченими громадянами допомоги у розмірі від однієї до десяти тисяч гривень. Викликати нотаріуса додому навіть у мирні часи було справою нелегкою. Зараз ситуація суттєво погіршилася.
Послуга нотаріуса для людини похилого віку або людини з інвалідністю не є безкоштовною. Виклик приватного нотаріуса додому коштує у середньому дві з половиною тисячі гривень (приїзд до дому та державне мито).
Державні нотаріальні контори влітку, під час відпусток, працюють за відсутності більшості співробітників, тому до дому до клієнтів не виїжджають. Пропонують привезти пенсіонера до нотаріальної контори, щоб до нього вийшов нотаріус. Тоді доведеться сплатити лише мито за оформлення довіреності у розмірі тисячі гривень. З урахуванням витрат на виклик таксі, щоб доїхати до нотаріальної контори і назад, загальна сума вже становитиме в середньому півтори тисячі гривень.
От і виявляється, щоб отримати допомогу, людина, яка є малозабезпеченою і не знає як вижити, повинна спочатку знайти кошти на довіреність. Кошти, які іноді майже дорівнюють розміру пенсії.
***
Таким чином, найдорожчою допомога у воєнний час виявляється для тих, хто не може пересуватися і повністю залежить від оточуючих та нотаріуса. Чи це є справедливим? Звісно, ні.
Аби спростити цю процедуру, можна було б дозволити оформлення банківських карток за запитами органів соціального захисту. Соцпрацівники найкраще за всіх знають, у якому стані перебувають їхні підопічні. Такий підхід був би більш коректним з точки зору забезпечення соціальної справедливості та більшої доступності різних форм допомоги у воєнний час.
Світлана Комісаренко
