Він був справді народним героєм, здобувши заслужене прізвисько Хоробрий, а український історик Михайло Грушевський називав його «запорожцем на престолі».
Святослава виховували вікінги
Точної дати народження Святослава історики не знають, але припускають, що це сталося близько 938 року. Вважається, що формально Святослав став князем у трирічному віці, а самостійно правити державою почав тоді, коли йому було близько 25 років. Щоправда, він у Києві бував рідко, переважно проводив час у військових походах.
Святослава виховували воєводи-вікінги Асмунд і Свенельд, які невідлучно перебували поруч з малолітнім князем. Вони навчали його усіх військових премудростей і вже з 10 років брали із собою на битви. Коли Ольга зібрала військо і вирушила помститися древлянам за смерть свого чоловіка Ігоря, бій відкрив саме Святослав, якому на той час було лише сім років. Сидячи на коні, він кинув списа, а Асмунд і Свенельд сказали дружинникам: «Князь уже почав битися, вчинимо і ми, браття, як він».
Коли Ольга, прийнявши християнство, захотіла, щоб і Святослав наслідував її приклад, він відмовився, пояснивши це тим, що перестане мати авторитет у дружинників, які залишалися язичниками.
З черепа князя печеніги зробили чашу
Ставши князем, Святослав почав ходити у військові походи. Якщо вірити «Повісті временних літ», з собою він не брав ані возів, ані казанів, ані наметів. Йому та його війську їжею служило тонко нарізане і засмажене на вугіллі м’ясо, а спали вони, підклавши під голову сідло.
Перед тим, як розпочати бій, Святослав посилав ворогам повідомлення «Іду на ви!».
967 року візантійський імператор Никифор II Фока попросив Святослава допомогти придушити повстання болгар. Святослав захопив придунайські міста і вирішив влаштуватися у Болгарії. Однак візантійці планували самі володіти болгарськими землями, тому нацькували на Київ печенігів, щоб змусити Святослава вирушити додому.
Розібравшись з печенігами, Святослав вирушив у другий болгарський похід, сподіваючись повернути собі завойовані землі. Однак для русичів цей похід виявився менш вдалим. Княжому війську довелося витримати чотири жорстокі бої та облогу. Саме тоді він вимовив історичні слова: «Немає у нас звичаю рятувати себе ганебною втечею. Або залишимося живі і переможемо, або помремо зі славою! Мертві сорому не імуть, а втікши від битви, як поткнімося людям на очі?».
Незважаючи на це, Святославу все ж таки довелося погодитися на мирні переговори з Візантією. За це візантійці обіцяли відпустити його військо додому, а князь мусив заприсягтися, що ніколи більше не воюватиме з ними.
Дорогою назад до Києва військо Святослава розділилося і частина його спускалася по Дніпру на човнах. Коли на острові Хортиця дружинники витягували човни на берег, щоб обійти один із порогів, на них із засідки напали печеніги на чолі з ханом Курею. У нерівному бою загинуло багато людей, у тому числі і князь Святослав. Печеніги відрубали йому голову, а з черепа за наказом Курі зробили чашу, з якої він частував своїх гостей.
Як виглядав князь Святослав?
Після підписання мирного договору Святослав зустрівся з візантійським імператором. Як писав один із візантійських істориків, на зустріч князь приплив на човні, і працював веслами нарівні зі своїми дружинниками. Від них він відрізнявся лише білосніжним одягом. Святослав був середнього зросту, з густими бровами і світло-синіми очима, кирпатий, без бороди, але з густими і довгими вусами. Голова в нього була голена, і тільки з одного боку звисав шматок волосся – ознака знатності роду. В одне вухо у князя була вдягнена золота сережка з карбункулом і перлинами.
