ТриЖуХа: Як три села з Київщини об’єдналися і допомагають ЗСУ

Як народилася «ТриЖуХа»

У 2014 році, коли вся Україна працювала на благо українського війська, жінки Трипілля стали плести маскувальні сітки. Тоді в сільській школі згуртувала людей і навчила правильно плести сітки вчителька історії Трипільського ліцею Катерина Буренко. Так започаткували тут допомогу захисникам. Відправивши на передову сітки, трипільці отримали запит: «Треба ще. І побільше». Сітки виявилися дуже необхідними. З того часу й почався безперервний процес ручної праці.

Коли у 2022-му Росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, більше сотні воїнів з Трипілля та навколишніх сіл стали до лав ЗСУ. І тут почалося те, чого раніше не було, – кожен знайомий воїн просив сітку для бліндажа, блокпосту, укриття техніки і для інших потреб. Запити перевищували можливості.

Саме тоді до Трипілля приєдналися волонтери із сіл Халеп’я і Жуківці, які теж почали плести сітки. Обмін досвідом, матеріалами, фарбою, технологіями плетіння об’єднав і згуртував понад 50 людей в одну велику команду. Ця команда здобула назву «ТриЖуХа» (перші склади назв сіл – прим. ред). Про неї я вперше почула від свого сина, який не переставав захоплено розповідати про її неустанну роботу.

Сітки, «кікімори», подушки і смаколики

З першого дня започаткували три напрями діяльності: плетення маскувальних сіток, допомога шпиталям і приготування їжі.

Роботу по сітках зорганізувала Інна Новохатько. Мешканці Трипілля тягли з власних горищ все, особливо – рибацькі сітки, і трудилися майже без перерви на обід: розуміли, наскільки важливо там, на вогневих рубежах, мати бодай найменше прикриття.

За рік війни волонтери «ТриЖуХи» виготовили понад 1500 сіток. В цьому процесі задіяно дуже багато людей: хтось сплітає основи, хтось готує матеріал, хтось плете, а хтось фарбує. Добрими помічниками Інні стала вся її сім’я, сусіди. Київський обласний археологічний музей, який базується у селі Трипілля, теж долучився до роботи.

У селі Халеп’я виготовляють «кікімори» для снайперів. Як з’ясувалося, не така проста справа – зробити маскувальний халат таким, щоб сховав нашого бійця від ворожих очей. На фронті є й побутові потреби, тож узимку в’язали шкарпетки. А ще Інна Новохатько подала ідею шиття подушок і наволочок для фронту. Сьогодні їх виготовлено понад триста.

В кожну посилку разом з сітками тут завжди кладуть смаколики. Цікаво і те, що часто волонтери не знайомі з отримувачами. Але для них це не має значення. Бо кожен воїн українського війська свій, рідний.

Тилова «Бригадонька»

– З самого початку війни ми намагаємося допомагати там, де це потрібно найбільше. Доставляємо продукти і медикаменти до шпиталів, – розповідає Катерина Буренко, котра очолює госпітальний напрям роботи «ТриЖуХи».

Катерина Іванівна зуміла згуртувати команду, яка стала надійним тилом для фронту, для наших бійців. Їхня гуманітарна допомога надходила у шпиталі Київщини, Донеччини, Харківщини, Запоріжжя. І нині ці зони під пильним оком волонтерів.

Трипільську «Бригадоньку» веде Оксана Бердник. На початку війни три місяці бригада готувала їжу військовим і теробороні. У Трипіллі, Халеп’ї і Жуківці готували голубці, котлети, вінегрети, «шуби». Тут і далі готують, переробляють, консервують і складають до підвалів. Навчилися робити каші у автоклавах, готують борщові приправи. Перетоплюють на смалець сало, яке приносять фермери, і складають до підвалів. Говорять: здобудемо перемогу, то згодиться й для мирних днів. Проводять тут і ярмарки з тим, щоб заробити кошти на машину або тепловізор для воїнів.

***

Про те, що у цій організації все по-серйозному, свідчить листівка з логотипом, яка надходить разом з волонтерською допомогою від «ТриЖуХи».

На логотипі зображено трипільську бабу, яка нагадує мадонну з піднятими у роботі руками на тлі маскувальної сітки. Символ жіночності, невтомності і працелюбства, осяяний магічною силою. Здається, вона знає якусь таємницю, що пульсує в ній жагою до життя і, як і тисячоліття тому, спонукає на звитягу.

Любов Кузьменко