«З дитинства знаю, що через десять днів після свята Вознесіння, а отже – через п’ятдесят днів після Великодня, споконвіку святкували і святкують християни зішестя Святого Духа, за церковною його назвою – свято П’ятидесятниці, а за народною, побутовою – Трійця, День Святої Трійці. Цього дня з давніх-давен прибирали і прикрашали церкви зеленню, гілками, а церковну підлогу встеляли травою… У день свята, на урочистій вечірні, стояли люди з квітами в руках.
Таким увійшло це свято і у народну свідомість, і в рідну літературу – як якесь сонячне, світле торжество, як свято цвітіння, як радісна зустріч з Божим світом у всій його красі і благодатності.
Усі релігії – і серед них найдавніші, найпервісніші – знали свято літнього цвітіння, свято перших сходів, плодів, рослин. Якщо у старозавітній релігії Великдень була святом весняного воскресіння світу і природи, то П’ятидесятниця – святом переходу весни в літо, святом перемоги Сонця і світла, святом космічної повноти.
Але у Старому Завіті це фактично загальнолюдське свято набуває нового значення: воно стає щорічним спогадом сходження Мойсея на гору Синай, де в якійсь несказанній, містичній таємниці явився йому Бог і уклав з ним Завіт і дав йому Заповіді, і обіцяв спасіння. Релігія, іншими словами, перестала бути лише природою і стала початком історії: Бог відкрив Свій закон, Свої заповіді, Бог розкрив людині Свій задум про неї, Бог вказав людині шлях.
І нарешті, в останній період Старого Завіту свято це стало – у вченні та прозріннях пророків – святом, зверненим до майбутнього, до останнього торжества Бога у Своєму творінні. Ось як говорить про це пророк Йоіл: «І буде останніми днями – виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть! І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знамена: кров, і огонь, і куряву диму. Переміниться сонце на темряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний! І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім’я, той спасеться…»
Отже – свято природи і космосу, свято історії як розкриття волі Божої про світ і про людину, свято майбутнього торжества, перемоги Бога над злом, настання великого і останнього «дня Господнього»… Все це треба знати або згадати, щоб зрозуміти, як переживали, сприймали і святкували свято П’ятидесятниці перші християни, чому воно стало одним із головних християнських свят.
Саме з опису того, що сталося через п’ятдесят днів після Воскресіння Христа, через десять – після Його Вознесіння на небо, починається книга Дій Апостольських, присвячена історії перших християн. Починається вона зі слів Христа, сказаних Ним перед Вознесінням: «Не відлучайтеся з Єрусалима, – сказав Христос, – але чекайте на обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене…»
І ось, через десять днів, за оповіданням Євангеліста Луки, «а як настав день П’ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти…»
Тим, хто бачив це і здивувався, апостол Петро пояснив зміст того, що відбувалося словами пророка Іоіля, які наведені вище. «Це те, що пророкував пророк Йоіл, – сказав він, – і буде в останні дні, виливаю Духа Мого на всяке тіло…»
Отже, для християн свято П’ятидесятниці – це виконання всього створеного Христом. Христос навчав про Царство Боже: і ось воно розкрилося! Христос обіцяв, що Дух Божий відкриє Істину – і ось це сталося. Світ, історія, час, життя: все освітлено останнім світлом, усе сповнене остаточного змісту. Почався у світі останній і великий день Господній!
Священик Олександр Шмеман
