Видатного українського оперного і камерного співака (бас) Великим називали не лише тисячі шанувальників його таланту. 2003 року у своєму посланні до 100-річчя від дня народження Гмирі ЮНЕСКО (це підрозділ ООН, що курирує планетарну культуру) констатував: «…Гмиря відомий як “Борис Великий”, і його величний бас визнано унікальним феноменом, що належить не тільки Україні, але й світовій культурі в цілому».
Народився Борис Романович у Лебедині (тоді це була Харківська, а нині Сумська область). Батько – пічник, мати – швачка.
З 11 років, після закінчення початкової школи, працював підсобником на будівництві, чорноробом, вантажником, матросом, кочегаром на торговельному флоті. У роки Голодомору втратив батька і сестру, дивом врятував матір. 1930-го вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, 1935-го закінчив його з відзнакою.
А перед цим, навчаючись на четвертому курсі, був запрошений на прослуховування до Харківської консерваторії. І здобув як виняток право на навчання у двох вузах. І через рік вже був найкращим студентом консерваторії, а через три став всесоюзно відомим. Консерваторію він закінчив у 1939 році – теж з відзнакою. І хоча на той час уже встиг і аспірантом стати в Харківському НДІ споруд, і наукову статтю з будівельної тематики написати, але остаточний вибір Борис Гмиря зробив на користь вокалу.
Він мав голос широкого діапазону, безмежних вокальних можливостей. Він майстерно виконував українські, російські, європейські романси. У його репертуарі було понад 300 українських народних пісень та романсів, понад 200 – російських, понад 100 – європейських, 44 оперні партії. Гмиря просто обожнював музику на вірші Тараса Шевченка. На той час він був єдиним, хто підготував цілу концертну програму (24 твори) на вірші Кобзаря.
Талант – він у всьому талант: Борис Романович самостійно переклав з французької «Елегію» Масне і з німецької «Серенаду» Шуберта – на українську. У відповідь на здивування, як це – виконувати світову класику українською, пояснив:
– Не лише можна, а й треба! Українська, як і італійська, вокально лідирують у світі.
Також Гмиря хотів перекласти на українську «Зимову подорож» Шуберта, багато пісенних творів на музику Чайковського. Переклади різних, навіть маститих українських поетів (включаючи Володимира Сосюру), його не влаштовували. А сам він не встиг: пішов з життя 63-річним.
Борис Гмиря був народним артистом СРСР, його партії в «Борисі Годунові» й «Тарасі Бульбі» увійшли до скарбниці світової культури. Його запрошували на роботу в лондонський Ковент-Гарден, у «Метрополітен-оперу» (Нью-Йорк), до Парижа. Але Гмиря не уявляв собі творчого життя, та й життя взагалі, поза Україною.
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
