Серед тих, хто перейшов 100-річний рубіж, і Парасковія Недбай. Які секрети довголіття Парасковії Яківни?
Здається, немає такого випробування, яке б не припало на планиду найстаршої жительки села Парасковії Яківни Недбай. Чорною хмарою накрили її юні літа голодомори, війни, розруха і злидні. Багатодітна сім’я, де зростало восьмеро дітей, під час голодомору 1932-1933 років вижила не вся. Їли бур’яни, пекли малаї, варили корінці трав, соснові гілки і шишки, збирали гриби та ягоди. Коли ж вдавалося виміняти картоплину або шматок хліба, – то був царський обід. Однак діти пухли з голоду і помирали. Вижили найсильніші, серед яких і Параска.
Навіть тоді, коли жити стало легше і на столі був хліб і до хіба, Парасковія Яківна ніколи не їла надмірно. І не тому, що економила, а просто не любила переїдати. На ситий шлунок робота не спориться, завжди казала вона. Та й не мала жінка часу на традиційну трапезу – з борщем, кашею, чаєм або компотом. Прибігла з колгоспного поля, перехопила шматок хлібної скоринки з часником, запила водою і давай за домашні справи.
– Я беру приклад з мами: сама смакую часником і всім раджу їсти його, якщо хочете дожити до ста. І не лінуйтеся, не сидіть сидьма, а рухайтеся, працюйте, – каже донька старійшини Галина Кирилівна.
Роботи у селі завжди вистачало. Крім корів, теляти, курей та свиней, жінка ще ткала килимові доріжки. Цього ремесла вона навчилася ще з юних літ у своєї тітки Параски. Спочатку садили прядиво (тоді воно не вважалося наркотичним зіллям), потім збирали його, вимочували біля ставка у копанці і сушили. Потім вичісували, пряли. Нитки у фарбі варили в казані. Коли все було готове, чаклували з тіткою над кроснами. З верстата сходили барвисті доріжки, веселі рядна та яскраві рушники. Колись у кожній другій хаті був ткацький верстат, згадує Параска Яківна, а тепер не кожен музей його має.
Дівчам Парася дуже хотіла ходити до школи, аби навчитися грамоти. Але у сім’ї були одні чоботи на п’ятьох. І дівчина не мала змоги відвідувати школу. Та вона не впадала у відчай. Попросила меншу сестру, щоб та її навчила читати і писати. А згодом засвоїла і ази математики. В подальшому здібна дівчина сама покращувала свої знання. Щойно знаходила вільну годину, ховалася на піч і сідала за книжки.
А ота нестача чобіт відіграла і позитивну роль. Параска звикла ходити босоніж. Тож і пізніше, коли було вже і що одягнути, і що взути, – в полі і на вулиці, а сьогодні – вдома, на подвір’ї завжди знімає взуття, щоб відчути тепло землі і отримати від неї благодатну енергію, тепло і бадьорість. Так її тітка Параска робила – татова сестра, яка прожила 103 роки, так і вона робить.
Парасковія Яківна завжди у тяжкі хвилини звертається до Бога. І не раз казала, що все у світі твориться не нашим розумом, а Божим судом. Вона не є ревно набожною, не ходила регулярно до храму, а зараз і поготів. Бог має бути в серці, переконана бабця. Вона вірить у силу Господню та молитви. І впевнена, що вищі сили не раз приходили їй на поміч. Ось і сьогодні Бог дає їй щедроліття і духовну єдність з донечкою та її сім’єю.
Адже Друга світова забрала брата Гавриїла і найстаршу сестру Франю. Її чоловік Кирило Недбай давно відійшов у інші світи, а син Віктор трагічно загинув. Коли дванадцять років тому Парасковія Яківна тяжко захворіла, дочка зі своїм чоловіком Анатолієм Вишник роздумували: перевозити маму до себе у Черкаси чи самим переїжджати на батьківщину.
Зваживши всі «за» і «проти», а «проти» – це п’ятий поверх, на який буде мамі непросто вийти, і чотири стіни замість просторого сільського подвір’я, насиченого духмяним повітрям батьківщини. Та й зачинили свою квартиру і залишилися у селі, біля мами.
– Ще минулого року мама виходила на город, кидала курочкам зерна. А сьогодні скаржиться, що вже пам’ять не та, – ділиться донька довгожительки.
Галина і Анатолій ніколи не думали, що у свою життєву осінь знову повернуться до землі, до нелегкої селянської праці. Біля хати 40 соток городу та господарство. Город не залишиш у бур’янах, та й обійстя не занедбаєш. Воно має бути, як писанка. Бо в Олексіївці, що не двір, то господар.
Зі щедрої пригорщі Бог засіяв літа Парасковії Недбай. Сьогодні їй іде 104 рік. Вона народилася 13 вересня 1919 року в селі Олексіївка, у багатодітній родині Антоніни і Якова Ступаків. Ніколи її не манили чужі обрії. Тут народилась, тут і знадобилась. Олекіївка – пристань її душі.
– Мама часто нам нагадувала: та земля мила, де мати родила. Тут коріння нашого роду, могили наших праотців і ми тут маємо бути поховані, – згадує пані Галина. – А ще мама ніколи нікого не ображала. Доброта – це суть її життя.
Серед буденних клопотів сільської жінки Параска Яківна завжди знаходила час потішитися, як сходить або сідає за обрій сонце, як виблискує ставкове плесо, що майже в їхньому городі. Навіть цвірінчання горобців і солов’їні трелі для неї перетворювалися на гімн життю.
Тепер у вас теж є ключі від дверей довголіття. Залишилося лише відчинити їх.
Поділля – край чудової природи, де є гарні діброви та водойми. Раптом ви захочете відвідати цю славну місцину, то знайте, що вода тут проходить через поклади вапняку і має високий рівень кальцію та магнію, а це плюс для здоров’я. Тож не зашкодить спробувати.
Любов Кузьменко
Читайте також:
«Відкриваєш очі – і ти живий»: історія переселенця з Маріуполя (відео).
В Україні виявили правопорушення в нарахуваннях оплати за комунальні послуги. Що чекає на споживачів.
В Україні змінили правила нарахування частини виплат. Пенсійний фонд зробив важливу заяву.
Українцям надають підтримку у вигляді фінансової допомоги. Як отримати кошти.
Пам’ятаєте ті часи, коли для оформлення банківської картки треба було виділити пів дня, зібрати документи,…
Хочете приготувати щось смачне, але не хочете довго возитися на кухні? Спробуйте заливний пиріг! Це…
Дізнайтеся, як використовувати сновидіння для пошуку відповідей на життєві питання за допомогою методів, запропонованих психологом…