Невідоме про відомих: 10 фактів із життя Миколи Гоголя
Микола Гоголь походив із старовинного дворянського козацького роду, а серед його предків були гетьмани Іван Скоропадський і Петро Дорошенко. Хоча всі свої твори Гоголь писав російською мовою, він чудово знав українську. Більше того, за свідченнями сучасників, письменник говорив російською мовою з помітним українським акцентом. Вже за життя про Гоголя ходили найнеймовірніші чутки та легенди, які породжувала неординарна особистість письменника.
Багато років точна дата появи на світ Миколи Гоголя була невідома навіть його сучасникам. Існували дві версії: письменник народився чи то 1809-го, чи то 1810 року, чи то 19, чи то 20 березня. І лише після його смерті було знайдено документи, в яких записано, що письменник народився 20 березня 1809 року, або 1 квітня за новим стилем.
Гоголь, за свідченнями сучасників, мав дуже складний характер. Іноді він раптом ставав замкненим, особливо якщо співрозмовник був йому несимпатичний або незнайомий. Тоді балакучий, веселий і дотепний Гоголь замовкав, забивався кудись у куток, прикидався сплячим або просто йшов. Якось він навіть втік з постановки «Ревізора», коли публіка почала вимагати на сцену автора п’єси.
У Гоголя було дивне для чоловіка хобі: він любив шити, в’язати і вишивати. Собі він шив шийні хустки, сестрам – сукні, які сам кроїв. Письменник також добре справлявся зі спицями і в’язав шарфики, шапки та ярмулки. Крім того, письменник вмів вирізати з дерева чудові дудочки. Проте цим побутові таланти Гоголя не обмежувалися. Він чудово куховарив, особливо йому вдавалися галушки та вареники.
У дитинстві Гоголь займався живописом, причому успішно. Щоправда, його малюнки дорослим не подобалися – їх вважали надто страшними і дивними для дитини. Згодом образотворче мистецтво Гоголь залишив, а перемогла любов до літературної праці.
Гоголь мав неймовірно чіпку пам’ять. Він легко засвоював величезні обсяги інформації, ніколи нічого не забував. У гімназії письменник старанністю не відрізнявся, але переходити з класу до класу йому допомагала хороша пам’ять, завдяки якій він міг швидко підготуватися до іспитів.
Гоголь неймовірно любив солодке – за один раз він міг знищити банку варення. Навіть у готелях клав шматочки цукру до кишень, а потім з’їдав їх за роботою.
Довгий час вважалося, що Гоголь страждав на шизофренію або маніакально-депресивний психоз. Однак дослідники його життя і творчості, спираючись на його листування, твори та свідчення сучасників, дійшли висновку, що письменник був психічно здоровий і страждав лише від сильної депресії.
Найбільше Гоголь боявся бути похованим живцем. Після перенесеної малярії він іноді непритомнів на тривалий час, і це нагадувало летаргію. Тому Гоголь заповів, щоб його поховали лише після того, як з’являться перші ознаки розкладання. Крім того, він заповідав, щоб над його могилою не встановлювали пам’ятник, не оплакували його після смерті, а також не поспішали з похвалою або засудженням його творів.
Після перепоховання письменника в 1931 році почали поширюватися чутки, що Гоголя все ж таки поховали живим, проте фахівці спростували їх. А ось факт огидного радянського мародерства був у наявності – при перепохованні викрали чобіт Гоголя, шматок його сюртука і ребро.
Всупереч заповіту письменника, на його могилі все ж таки поставили пам’ятник. Спочатку встановили величезний камінь-валун, а потім замість нього було встановлено погруддя на мармуровій колоні.
Перебуваючи в Італії, в Римі письменник підтримував стосунки з близьким другом художником Олександром Івановим та часто спілкувався з ним про релігію.Микола Васильович був людиною побожною і завжди міг скласти компанію у тематичній розмові.У результаті Іванов зобразив друга на своїй знаменитій картині “Явление Христа народу”: Гоголь в червоному одязі, стоїть недалеко від Христа.