Сорок років разом: «Рубинове весілля відзначимо після Перемоги»

Але хіба хтось думав, що на нашу долю випаде війна? А вона прийшла: «Хотів спокою на пенсії, але клята війна не дає», – розмірковує Ариф Сіраджи огли Іскендеров.

Найбільший скарб – це честь роду

Ариф Сіраджи огли з великого працьовитого роду, де кожен добре пам’ятає, що лінь – ключ до бідності. Залюбки навчався у школі. Прагнув бути кращим, бо змалку засвоїв, що честь роду для кавказця – найбільший скарб. Після закінчення школи у селі Шахли Казахського району вступив до Одеського сільськогосподарського інституту, де був одним з найкращих студентів.

Проблема для його родини постала тоді, коли Ариф задумав одружитися з українською дівчиною. А коли він все-таки одружився, батько сприйняв цю звістку в штики. Він не хотів розуміти сина, який завжди свято беріг традиції азербайджанського народу і який тепер посмів відступитися від них. Його дружину не визнавали довгі чотири роки. Але сім’я з честю перенесла ці нелегкі випробування. І коли батьки Арифа змирилися і познайомилися з Людмилою, вони були приємно вражені не тільки її вродою і українською щирістю, а й тим щастям, яке світилося в очах закоханого подружжя. Тоді вже батько наказував синові: «Бережи дружину, як зіницю ока».

Де єдність – там життя

Працелюбність Арифа і Людмили передалася дітям. Обоє діток зразково навчалися у школі, були призерами різноманітних олімпіад, обоє закінчили школу з золотими медалями.

Син Сергій закінчив Одеський університет імені Мечникова і сьогодні працює на оборону України як програміст. А дочка Ірина зі своєю родиною в Німеччині. Вона теж закінчила університет Мечникова, потім – Китайський національный університет. Тепер разом з чоловіком трудяться програмістами на фірмі «Сіменс».

У сімейних стосунках Іскендерових закладена філософія азербайджанської народної мудрості: «Де єдність – там життя». Тут поважають інтереси кожного, а для ухвалення важливого рішення збираються на сімейну раду. Тут цінують взаємопідтримку і дбайливо зберігають вікові народні традиції. Ці якості, що ріднять азербайджанців і українців, тісно переплелися у сім’ї Людмили та Арифа і допомагають їм разом крокувати по життєвій ниві.

Завжди мріяв лікувати тварин

Людяність і все та ж працьовитість допомогли Арифу зазнати доброї слави фахівця ветмедицини. Він працював завідувачем Загнітківської ветеринарної дільниці, пізніше – лабораторії Кодимської і Балтської ветеринарних лікарень. Маючи вищу освіту, він не цурається практикувати: оперує, лікує, повертаючи тварин до життя. Напевне, цю людину знає кожен, хто має вдома домашнього улюбленця. Ну, а керівники сільгосптовариств щиро вдячні йому не за одне збережене стадо.

Нині сім’я має власну справу – відкрили зооветмагазин, товари якого користуються широким попитом. До Людмили в магазин йдуть охоче, бо вона вміє і порадити, і щиро погомоніти з покупцем. Сіраджи огли разом з улюбленою справою оволодіває навичками підприємництва. Як він каже, прийшла пора змінювати життя, вчитися нового.

А ще є у Арифа мрія мати… багато онуків. Він з благоговінням згадує своє дитинство, коли матері доводилося варити велику каструлю шурпи, пекти аж 400 коржів на всю численну родину. Завважте, не рахуючи дорослих, тільки 24 дитини прибігали на обід до своїх бабусі і дідуся, які проживали разом з батьками Арифа. За родинним столом всім знаходилося місце, тепле слово і багато любові.

Там, де сходяться два світи

– В українців і азербайджанців багато спільного. Це щедрість і гостинність, дружелюбність, шанобливе ставлення до старших за віком, до батьків… Азербайджанська земля, як і українська, надзвичайно родюча. А літопис Азербайджану, як і України, свідчить про навали чужинців впродовж багатьох століть, про історію багатостраждального народу, – проводить паралелі Ариф Іскендеров, розмірковуючи над історією свого і українського народів, до якого теж вважає себе причетним. Бо там, під азербайджанським небом, він робив свої перші кроки. Тут, на українській землі, він зустрів свою долю, збудував дім, виростив сад і засіває зернами добра і любові життєву ниву для нащадків.

– Росіяни залізли в нашу хату. Вбивають і ґвалтують, грабують і нищать. Не ми до них, а вони до нас. Тож ворога треба розбити, щоб інші не захотіли повторити, – розмірковує Ариф.

Тому вони з дружиною Людмилою з перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну стали до лав волонтерів. Допомагають плести сітки для ЗСУ, купують медичні препарати тощо – всіляко сприяють наближенню нашої Перемоги. Ну, а святкування рубінового весілля буде особливим, переможним, тоді, як над світом зійде Українське сонце.

Любов Кузьменко