Актор був великим другом України і підтримував нашу країну, виступаючи проти російської агресії.
Тричі залишався на другий рік
Народився Вахтанг Кікабідзе 19 липня 1938 року в сім’ї журналіста та оперної співачки, у дворянській родині: його батько був вихідцем із старовинного аристократичного роду, а мати – княжною.
У школі Кікабідзе навчався не дуже добре – його тричі залишали на другий рік. При цьому він дуже любив читати і, як усі хлопчики, любив футбол. Щоб мати не лаяла його за зіпсоване взуття, Кікабідзе після матчу чистив туфлі піонерською краваткою, за що його виключили з піонерів.
Після школи Вахтанг Костянтинович вступив до Тбіліського університету, хоча змалку мріяв бути художником. Пізніше він навчався в інституті іноземних мов, але навчання в жодному з вузів не закінчив, а вступив до Тбіліської філармонії. Втім, брати його туди не хотіли, пояснюючи це тим, що його голос «віддає загниваючим Заходом». Така особливість голосу співака була результатом хвороби. Під час війни він з матір’ю жив у кімнаті з цементною підлогою, через що переніс ревматизм. Крім того, з дев’яти років він почав курити і не розлучався з цією звичкою до кінця життя.
Від музиканта до режисера
У 1966 році Кікабідзе прийняли у грузинський ансамбль «Орера», де він співав і грав на ударних інструментах. На фестивалі в Канаді його навіть визнали найкращим барабанщиком. У цей же час музикант дебютував у кіно, а трохи згодом розпочалася його багаторічна дружба з режисером Георгієм Данелією, який запросив його до свого фільму «Не горюй!». Хоча Кікабідзе і не був професійним актором, на Міжнародному кінофестивалі у Картахені він отримав приз за найкращу чоловічу роль. Але все ж таки найвідоміша його роль – льотчик Валіко Мізандарі з картини «Міміно».
Пізніше співак та актор став сам знімати фільми, виступивши ще у ролі режисера і сценариста. Його фільм «Будь здоров, дорогой!» завоював Гран-прі на Габрівському кінофестивалі. Останньою акторською роботою Кікабідзе стали зйомки в одній серії серіалу «Свати».
Артист завжди підтримував Україну
До 2008 року Кікабідзе жив і працював у Росії, але після того як російські війська розпочали війну в Грузії, поїхав на батьківщину і більше в Росії не бував. Проте до України останнім часом він приїжджав дуже часто. Коли Кікабідзе виступав на українській сцені, він включав до свого репертуару одну зі своїх улюблених пісень – українську «Червону руту».
Незважаючи на популярність, він був дуже простим і відкритим у спілкуванні. Кікабідзе дуже любив Україну і був щирим другом нашої країни. Він підтримував нас ще з часів Майдану і називав нинішню війну геноцидом з боку Росії. В одному з останніх інтерв’ю в Україні, вже під час війни, він сказав: «Щоб повернути все, потрібна допомога світової спільноти і величезне зростання економіки країни. Україна – велика країна, якщо у вас всі візьмуться за руки, все можна буде повернути».
Зустріч біля воріт святого Петра
Вахтанг Кікабідзе часто згадував про свою розмову з Георгієм Данелією, з яким вони обидва були затятими рибалками.
Незадовго до своєї смерті Данелія, який був дуже хворий, зателефонував Кікабідзе і сказав, що, мабуть, незабаром піде назавжди. Кікабідзе почав заспокоювати друга, але Данелія відповів: «Запам’ятай: коли ти теж пройдеш через ворота святого Петра, я чекатиму на тебе з правого боку з двома вудками».
