Його твори і спосіб життя вплинули на сучасників і майбутні покоління. Він відкидав будь-який примус і віддавав перевагу духовній свободі, а сенсом життя вважав самопізнання.
Співав у придворній капелі
Народився Григорій Савич 3 грудня 1722 року у селі Чорнухи Полтавської області. Його батько – козак Сава Сковорода – займався винокурінням. У сім років батьки віддали сина до дяківської чотирикласної школи. Потім майбутній філософ вступив до Києво-Могилянської академії. Одним із його наставників був відомий богослов Симон Тодорський, під керівництвом якого Сковорода вивчав грецьку, німецьку та єврейську мови. З другого боку, академічний курс передбачав обов’язкове вивчення філософії.
Проте навчання в академії Сковорода так і не закінчив – у Глухові він пройшов конкурсний відбір до придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни. Якийсь час Сковорода жив у Санкт-Петербурзі та Москві, навіть співав на коронації імператриці у постановці італійської опери. Через три роки Єлизавета вирушила на поклоніння святим мощам до Києва, і Сковорода опинився у її свиті. Проте їхати з Києва до Санкт-Петербурга він не захотів і повернувся до академії, щоб продовжити навчання.
Конфліктував з начальством
За кілька років переяславський єпископ Никодим Сребницький запропонував йому викладати поетику у місцевому колегіумі. Сковорода підготував свій курс і розпочав заняття. Проте за кілька місяців єпископ висловив невдоволення викладацькими методами Сковороди. Перекірливий філософ не погодився змінити свої правила поезії і був звільнений.
Після цього Сковорода продовжив навчання у Києво-Могилянській академії. Цього разу він став слухачем курсу богослов’я, що прирівнювався до університетського. Але курс знову не закінчив – йому запропонували місце гувернера у сина поміщика Степана Томари. У поміщицькому маєтку Сковорода провів шість років, коли вибухнув скандал. Його учень неправильно відповів на якесь запитання, за що запальний гувернер обізвав його «свинячою головою». Хтось поскаржився господині маєтку, і вона вигнала Сковороду.
Після цього Григорій Савич вирушив у подорож до Троїце-Сергієвої лаври. Там йому пропонували навчатися у лаврській семінарії, але філософ не збирався ставати ченцем і відповів відмовою. Дорогою назад він зустрів Степана Томару, який умовив його повернутися до обов’язків гувернера. Цього разу Сковорода залишив маєток лише тоді, коли його підопічного відправили вчитися за кордон.
Відмовився стати фарисеєм
Знову залишившись без діла, Григорій Савич на запрошення єпископа Йоасафа Миткевича почав викладати поетику у Харківському колегіумі. На той час цей колегіум був найпередовішим навчальним закладом у всій Україні – тут, на відміну від Києво-Могилянської академії, перевагу віддавали природничим і точним наукам, а також європейським мовам.
Але й тут Сковорода довго не протримався. Талановитий поет і філософ міг би стати окрасою монастиря, тому архімандрит Гервасій Якубович почав наполегливо вмовляти його прийняти чернечий постриг. Сковорода відповів: «Невже ви хочете, щоб і я примножив число фарисеїв?». Але навіть така відповідь не зупинила архімандрита, і Сковорода змушений був поїхати геть.
Після цього філософ оселився в селі, розмірковував над релігійними питаннями, займався самопізнанням. Тут його розшукав єпископ Йоасаф Миткевич і запропонував повернутися до колегіуму, щоб вести курс грецької мови.
Після смерті Миткевича для Сковороди знову настали чорні дні. Новий єпископ Крайський не злюбив філософа з першої зустрічі і почав його цькувати. Коли єпископ приїхав з інспекцією, йому влаштували пишний прийом, але Сковорода вшановувати гостя відмовився. Ймовірно, хтось доніс до єпископа його слова: «Для шляхетної людини ніщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому посідають дурні». І Григорій Сковорода мусив знову покинути Харківський колегіум.
Після цього він поїхав до Києва провідати двоюрідного брата, який служив у друкарні Києво-Печерської лаври. Однак і там йому не давали спокою знайомі: вони наполегливо пропонували йому постригтися у ченці, щоб стати стовпом церкви та окрасою монастиря. Саме тоді й прозвучала знаменита відповідь філософа: «Досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому».
Сам вирив собі могилу
Після смерті єпископа Крайського Сковорода подав прохання до колегіуму про призначення учителем катехизму. Проте за церковними законами, курс катехизму не міг читати світський викладач. І Сковорода оселився на пасіці неподалік Харкова, писав філософські байки і діалоги. Вірші, пісні та байки Сковорода писав українською книжковою мовою та латиною, а філософські діалоги і трактати – на суміші церковнослов’янської, української та російської мов. Крім того, філософ багато подорожував і ніколи не розлучався з Біблією, сопілкою і своїми творами.
Помер Григорій Сковорода 9 листопада 1794 року у селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка), коли гостював у будинку поміщика Андрія Ковалевського. За обідом Сковорода був веселий, розповідав притчі та історії, а потім кудись зник. Його знайшли в саду, де він рив яму, і попросив, щоб його в ній поховали. Це сприйняли як дурощі, а Сковорода тим часом переодягся, підклав під голову свою працю і свитку і ліг, склавши на грудях руки. Коли господарі знайшли його, він був мертвий. На хресті над його могилою він заповідав написати: «Світ ловив мене, але не спіймав».
Передбачив чуму в Києві
Якось, коли він був у Києві, Сковорода відчув непереборне бажання повернутися до Харкова. Декілька разів він намагався покинути місто, але повертався назад. Нарешті, набравшись рішучості, він пішов униз Андріївським узвозом, повз церкву, до виходу з міста. Однак, відійшовши на якусь відстань, раптом відчув нестерпний запах людського тління і побіг назад до Києва. Саме тоді він передбачив, що у Києві незабаром буде чума. Ніхто йому не вірив, але все так і сталося: у вересні 1770 року у Києві розпочався мор.
Ірина Сорокіна
