Як вишивка ікон допомогла повернути зір майстрині-вишивальниці

Бабуся переконана, що ікони стануть для них оберегами – допоможуть вберегтися від життєвих перипетій. Тим більше, захоплення вишивкою святих ликів самій майстрині допомогло відновити зір.

Рушники почала вишивати ще в дитинстві

Ще дівчиною Марія Володимирівна захопилася рукоділлям. Майстерність вишивки Марійка опановувала самотужки. Батько, Володимир Йосипович Станіславський, трудився конюхом у місцевому колгоспі, а мати, Дарина Романівна, – простою нормовичкою. У цій, хоча і незаможній, але лагідній і працьовитій родині, виховувалося ще двоє дітей: Анатолій і Валентина.

Бувало, натруджена і зморена мати лягала спати, а мале дівча бралося за голку, вишиваючи черговий рушник. Сьогодні оселю Марії Володимирівни прикрашають її власноруч вишиті наволочки на подушках, рушники, простирадла і багато інших витворів.

Шила взуття на замовлення для сільських модниць

Після закінчення школи дівчина вирішила стати шевцем. Професію обрала не випадково: з дитинства, крім вишивання, приохотилася ще й майструвати і лагодити взуття і одяг. Опанувавши чоботарське ремесло у професійно-технічному училищі, дівчина перші п’ять років трудилася майстром-взуттьовиком. Бралася також за більш тонку роботу – пошиття жіночих чобіток. Тоді, при тотальному дефіциті якісного взуття, особливо жіночого, любашівські та сільські модниці замовляли собі черевики саме у Марії.

Страшне горе прийшло в родину

Миловидну, струнку і роботящу майстриню запримітив Сергій Медведенко з Володимирівки. Незчулася щаслива дівчина, як і до весілля справа дійшла. Глава родини Сергій Петрович все своє трудове життя пропрацював пожежником. А вправна господиня Марія Володимирівна поралася по господарству, даючи лад як надворі, так і в хаті, навіть попри травму ноги, отриману замолоду.

Родина жила щасливо. Найбільша гордість і радість подружжя Медведенків – їхні діти. Сини Сашко і Юрій пішли стопами свого батька – стали пожежниками. Володимир працював у правоохоронних органах. А найменший, Сергій, займається виготовленням різних виробів з каменю.

Страшне горе підкосило матір і батька – старший син Медведенків Олександр, який мешкав і працював в Одесі, раптово помер. Сергій Петрович через два роки теж відійшов у інший світ.

Порятунком від розпачу стало вишивання

З 2019 року Марія Володимирівна живе самотньою. На щастя, жінку часто навідують діти, семеро онуків і троє правнуків.

А щоб впоратися з горем і самотністю, Марія Володимирівна взялася за вишивання бісером. Необхідного матеріалу – заготовок і різножанрових схем вишивки бісером – є безліч. Проте Марія Володимирівна вирішила майструвати святі лики во славу Божу.

Розпочавши витворювати свій перший образ, Марія Медведенко зрозуміла, що не може навіть в окулярах засилити нитку у голку. Бувало, сяде біля хати на лавочку і чекає на більш зрячих сусідів, щоб їй з цим допомогли. Але вишивши кілька ікон, помітила, що вже без будь-яких зусиль може з цим сама впоратися. Мабуть, ювелірна робота скоригувала зір на краще.

Відтоді Марія Володимирівна, якій у вересні пішов 74-й рік, більшість вільного часу проводить за голкою, бісером і тканиною.

У великій та охайній хаті про щасливе подружнє життя Медведенків нагадують сімейні портрети і фотографії в рамках, обрамлені вишитими рушниками. На чільному місці красується живописний портрет самої господині, подарований на ювілей сином Володимиром. А серед нових її витворів (образів з бісеру) красується останній – велика гарна ікона «Тайна вечеря».

***

Жахлива війна, що принесла загибель багатьох людей і цілих сімей, вразила жінку до глибині душі. На противагу сатанинському оскалу путінської росії і на честь майбутньої Перемоги нашого воїнства Марія Володимирівна навіть задумала витворити бісером картину «Байрактар» – новітній оберіг українського народу.

Юрій Федорчук (фото автора)