«Кожну Літургію ми чуємо такі знайомі нам слова: «Блаженні вбогі духом, блаженні засмучені, блаженні миротворці», – так починається Нагірна проповідь Спасителя (Євангеліє від Матвія 5.3–13), в якій зосереджене головне євангельське вчення про життя. І, напевно, ніколи людина не вичерпає всієї глибини цих священних, Божественних слів.
Починається ця проповідь словом «блаженні», тобто щасливі, мають повноту життя, а закінчуються заповіді блаженства, а вірніше, обітниці блаженства, так: «Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах!». Про кого говорить Господь? Про тих, хто завжди процвітав? – Ні. Про тих, хто завжди жив безхмарно, безболісно, безжурно? – Ні. Про тих, хто не зазнав у житті перешкод, розчарувань? – Ні. Він називає щасливими тих, хто плаче, хто у вигнанні за правду, і говорить нам, що в самому стражданні Господь з нами перебуває.
Чи має це відношення до нас? Безпосереднє! Тому що весь світ страждає, кожна людина страждає. Недарма у Новому Завіті сказано: «Світ у злі лежить». Гірка правда. Ми народжуємося у цьому світі з плачем і йдемо так само. Нас вражають хвороби та неміч. Коротке життя людське – у Книзі Іова воно порівнюється з квіткою, яка сьогодні розквітла, а завтра вже зів’яла. Людина, говориться в цій Книзі, народжена дружиною, бідна на дні і багата на скорботу. Справді, окинемо поглядом своє життя і побачимо, скільки було потрясінь, прикрощів, можна сказати, жодного дня не минає, щоб людина не сумувала, не мучилася, не страждала від душевного і тілесного болю.
Немає можливості перелічити все, що нас переслідує у житті: зрада друзів, розлука з дорогими людьми, невиконання наших гарячих і пристрасних бажань, удари, які ми отримуємо по своєму самолюбству, розчарування в людях і спільна наша гріховна неміч.
І скільки б не змінювалося життя на землі, – про що страждали люди п’ять тисяч років тому, про те саме страждають вони і тепер. І ті самі у нас гріхи, і ті самі у нас смутки, і те саме нас турбує і в близьких і в далеких, і немає миру на землі – як була війна, так і залишається всюди – таким є людське життя.
Але чому ж Господь, сповіщаючи нам Своє вчення, починає зі слів «ви блаженні», «ви щасливі» – і закінчує: «радійте та веселіться». Ми запитаємо, Господи, які ж ми щасливі, коли живемо серед смутку та горя? Як ми можемо радіти і веселитися, коли на нас каменем висить тягар наших немочі, гріхів і прикрощів? І все-таки Він каже: «Радійте і веселіться». У цьому сила Христа Спасителя, який прийшов саме до тих, хто страждає, саме до тих, кому Він сказав: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені». Ось у темній печері відкрилося вікно, і звідти полилося світло, і Він сказав: «Всі, хто страждає, радійте, бо Я страждаю з вами, Я виведу вас у світлий світ. Радійте і веселіться, бо великою є ваша нагорода на небесах».
Яка ж це нагорода? Нескінченна любов Христова, Який нас обіймає, як світло, як блаженство, як радість, як світ. І ми приходимо з вами до храму, щоб призвати Його, бо тут небеса. Вони спускаються до нас у храм, коли ми звершуємо Божественну Літургію. Сам Господь приходить сюди, і небо сяє тут. Отже, наша нагорода на небесах – вже тут, вже у цьому житті. Тому, стоячи і молячись під час Літургії, ми повинні відчути, що Божа рука, Христова благодать, на кожному з нас. Що Він нас піднімає, дає нам сили, дає нам радість, бо немає у нас іншого Спасителя, окрім Господа Ісуса. І разом з Ним, що страждає нашими стражданнями, змінюється все – скорбота перетворюється на радість, темрява розсіюється, настає світло.
Це світло ми можемо прийняти лише очима віри. Ніщо нас не врятує, окрім віри, яка приводить до Христа Спасителя. Відкрийте своє серце, моліться, щоб Він торкнувся вас, щоб Він зняв з вас тяжкість життя. Бо Він Сам каже: «Прийдіть до Мене!» І ми повинні самі зараз прийти до Нього – і тоді знайдемо спокій душам нашим, – світло, мир, любов, радість, блаженство».
За проповіддю священика Олександра Меня
