«Замовна літургія», «Невсипущий Псалтир», «Панахида», «Сорокоуст» – що означають ці слова? Коли яку службу можна замовити? Як переконатися, що твою записку точно прочитали?
У чому сила молитв за інших?
Для чого взагалі ми пишемо поминальні записки або заповнюємо книжечки (памʼятки) з іменами живих або померлих родичів або знайомих. Записка говорить про наше бажання згадати вдома і нікого не забути під час читання ранкових молитов або про наше прохання помолитися за когось у храмі під час літургії, молебню або інших богослужінь.
Про те, яку силу мають молитви за інших, ми неодноразово читаємо у Святому Письмі. Давайте згадаємо чудо перетворення води на вино на весільному бенкеті в Кані Галілейській (Ін. 2:1-11); чудо зцілення слуги сотника з Капернаума (Мт. 8:5-13); чудо зцілення паралізованої людини, яку друзі на ношах спустили через розібраний дах до Ісуса Христа (Мк. 2:1-12). У кожному з цих випадків хтось клопотав перед Господом, тобто молився за інших людей. Зокрема, це були прохання Богородиці, сотника та чотирьох друзів.
Звертаючись до Бога з різними проханнями про інших людей, ми робимо молитву предстояння. Тобто ми беремо на себе сміливість просити Бога не про власні потреби, а про спасіння близьких нам людей.
«Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю та всім розумінням твоїм: ця є перша і найбільша заповідь; друга ж подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе», – говорив Ісус Христос (Мф. 22:37-39). Молитва за інших – це і є проявом любові до ближнього.
Чи правильно ми записуємо імена?
У записках, які подаються у храмі, ми пишемо імена людей, охрещених у Православній Церкві. Імена вказуємо в родовому відмінку (про здоровʼя кого?) і відповідно до повного імені святого, даного при Хрещенні (Марії, а не Маші; Георгія, а не Єгорки; Олександра, а не Саші або Шури).
Перед імʼям можна написати «хворого», «подорожуючого», «воїна», якщо такі визначення відносяться до людини, що поминається.
Складність виникає в тому разі, якщо людина носить імʼя, якого немає у православних святцях. І це не обовʼязково екзотичні або зовсім вже «не наші» імена (Звездина, Ізаура). Багато хто з подивом дізнається, що в православному календарі немає і начебто звичайних імен: Артур, Руслан, Анжела, Аліна, Олеся.
Добре, якщо в людини збереглося свідоцтво про Хрещення, куди має бути вписане імʼя хрещення. А якщо немає, але людина точно знає, що її в дитинстві хрестили? У цьому разі слід звернутися до священика, який підкаже, як змінити імʼя. Зазвичай або над ним читають молитву імʼянаречення, або людина приходить на Сповідь і Причастя, де її називають іншим імʼям.
Аліна, наприклад, після цього може стати Ангеліна або Оленою; Олеся – Олександрою; Руслан – Рустиком.
Як молитися за померлих?
1. У церковних молитвах про упокій ми не згадуємо самогубців, які добровільно позбавили себе головного дару, отриманого від Господа, – свого життя.
2. Протягом 40 днів після смерті (починаючи з самого дня упокою) ми називаємо покійного «новопреставленим», тобто таким, що постав перед Господом.
3. «Приснозгадуваним» ми називаємо покійного в особливі дні його памʼяті: день народження, день смерті, іменини. Зазвичай скорочено перед імʼям пишуть «п/з».
4. У записку про упокій не потрібно вписувати імена святих, наприклад, «про упокій святого Миколая». Канонізуючи того чи іншого подвижника благочестя, Церква висловлює впевненість, що їхні душі вже досягли Царства Небесного. Тому святі моляться за нас на небесах.
Раніше ми розповідали, чому 26-й псалом читається у небезпеці та гоніннях?
