– І критика її сварить, і режисери не знімають, і грошей немає, і здоров’я підводить, і чоловік п’є.
Коли знайома пішла геть, подруга здивовано запитала Рум’янцеву, навіщо так згущує барви. Адже в неї все чудово — і знімають, і платять, і чоловік прекрасний.
На що Румянцева відповіла: «Ти знаєш, дама ця дуже любить співчувати, і для неї справжня радість, коли з ким-небудь із друзів, а особливо подруг, діється щось неприємне. Чому б не додати безневинної радості людині?»
Гіркий смак популярності
Деякі сцени фільму «Діамантова рука» знімали у Сочі. Під час зйомок епізоду, в якому брали участь Нікулін, Миронов і Папанов, з натовпу цікавих прорвався якийсь неголений тип. Відштовхнувши Миронова з Папановим, він підбіг до Нікуліна з криком: «Здорово, розгільдяй!». У цей момент вся знімальна група по-справжньому позаздрила популярності Нікуліна у народу.
За кілька років Миронов приїхав до Сочі на гастролі. Прогулюючись вулицею з кимось із колег, він згадував зйомки «Діамантової руки». У цей момент з-за рогу виїхав велосипедист. Побачивши Миронова, він зупинився і радісно закричав: «От так хрін до нас завітав!». Після цього колега актора зауважив: «Ось тепер, Андрію, я бачу, що ви з Нікуліним цілком зрівнялися за популярністю у народу!»
Метод йогів
Микола Трофимов на сцені часто забував текст. Якось знаменитого режисера Товстоногова запросили до Театру комедії, де служив Трофимов, ставити виставу. Трофимов під час репетиції постійно запинався, і репліки йому нагадували колеги.
Через нього Товстоногову довелося тричі зупиняти репетицію та давати можливість освіжити у пам’яті текст ролі. Тоді Товстоногов відвів Трофимова вбік і змовницьким тоном сказав: «Миколо Миколайовичу, хочете, поділюся старовинним індійським способом запам’ятовування тексту?». Трофимов пожвавішав, закивав і приготувався запам’ятовувати рецепт. І тоді Товстоногов нахилився до нього і пошепки сказав: «Його треба вчити».
Рахунок – нуль-нуль
За радянських часів у Большому драматичному театрі йшла прем’єра якоїсь вистави «з життя робітників», які вимушено ставили пачками у всіх театрах. Зали зазвичай були напівпорожні, глядачі подібні до п’єси ненавиділи і йшли до театру дуже неохоче. Натомість критики розхвалювали подібні «шедеври» щосили.
Якось після прем’єри хтось поцікавився у Кирила Лаврова, який брав участь в одній такій виставі: «Ну, як приймала публіка? Як виставу зіграли?». І Лавров відповів: «Внічию!»
