Понеділок, 2 Серпня, 2021
ГоловнаСтаттіСвідок століття Ніна Кальфа

Свідок століття Ніна Кальфа

Два роки тому мій давній товариш по військовій службі полковник у відставці Василь Скоробрух познайомив мене з Ніною Семенівною Кальфою.

Коли ми розташувалися у зручних кріслах, моя співрозмовниця запитала:

– Що вас привело до мене? Взагалі-то, у мене якихось особливих вражаючих подій і зустрічей не було, щоб писати в газеті.

Я відповів:

– Ви прожили дев’яносто чотири роки (це було під час бесіди, а тепер Ніні Семенівні вже пішов дев’яносто шостий – авт.). На мій погляд, це своєрідний подвиг.

Було і приємне, і жахливе

Ніна Семенівна, не за віком чітко зосереджена на ясності думки, неспішно почала свою розповідь:

– В житті було чимало і приємного, і жахливого.

– А саме?

– Ну, наприклад, те, що мій батько, Семен Федорович, був з родини кримських караїмів, яка мала мережу мануфактурних магазинів в Одесі. Так от, радянська держава пограбувала її до ниточки. Це що вам, чи не жах?

Мені залишалося тільки співчутливо зітхнути. А Ніна Семенівна продовжила:

– Візьміть ту ж квапливу евакуацію. Перше бомбування Одеси було 22 червня 1941 року, а ми полишили Одеську гавань 12 липня на «Климі Ворошилові». Дісталися під нальотами німецьких літаків до Новоросійська, а звідти поїздом – до П’ятигорська. У січні поїхали до Туркменії. Там, звичайно, теж жахи. Голодували. Мама захворіла і не могла їсти чорний пайковий хліб. Так батько за великі на той час гроші купував картоплю і пропускав її через тертку. Цим і врятували маму. Я чим могла допомагала батькам. Ми тоді швидко дорослішали. Батько був завантажений роботою. Очолив інститут з боротьби з трахомою*, яка поголовно гнобила і малих, і старих туркменів. Він з лікарями їздив по кишлаках, на стійбища, не знаючи втоми. І за рік-півтора ця страшна очна хвороба була майже цілком ліквідована.

Є чим пишатися

– Ви, я знаю, дуже пишаєтеся своїм батьком.

 

 

 

– Є чим пишатися, от і пишаюся. Він, щоб ви знали, соратник самого Філатова. Разом з ним створював і понині знаменитий очний інститут. Нелегко їм довелося тоді. Пощастило, що з академіком Сперанським були в хороших відносинах. А той був вхожий і до Сталіна, і до Молотова. Лікував їхніх дітей. Він і замовив слівце, щоб допомогли одеситам у створенні інституту. До нього дослухалися. А ще секретар обкому партії посприяв. У нього запалився зоровий нерв, і він осліп на одне око. Тоді головний більшовик області звернувся до Філатова. У незвичайного пацієнта виявили гнилі зуби. Їх видалили, і зір відновився сам собою. Так от і почав вникати керівник області у проблеми інституту, сприяти їх вирішенню.

– А як самі, можна сказати, поріднилися з офтальмологією?

– Спочатку стала студенткою медінституту в Ашхабаді, два роки навчалася успішно, а після повернення до Одеси стала третьокурсницею нашого медіну. А до війни я навчалася в 71-й школі.

– Ви корінна одеситка?

– Уже в дев’ятому поколінні. І дуже пишаюся цим, як і Україною.

– Мені розповіли, що на своєму дев’яносторічному ювілеї ви з усією родиною натхненно заспівали Гімн України, чим, можна сказати, зачарували численних гостей, зокрема й зарубіжних.

– Так, було таке. Два онуки, три онучки і правнук мене підтримали. А як же інакше? Україна – наша рідна країна.

Листівки від пацієнтів

– Ви по закінченні інституту майже півстоліття пропрацювали в очному інституті, який створювали Філатов і ваш батько. Чим займалися?

– У 1947 році прийшла до ординатури і почала оперувати. Мені пересадку рогівки довірили. Тепер, знаю, цей напрям заглох. І багато в чому через те, що брати рогівку від покійних без дозволу родичів не можна. А тоді такої заборони не було, і ми відновлювали зір тисячам людей.

…Ми тоді не брали презентів, тільки просили пацієнтів, щоб вони надсилали листівочки з привітаннями до Нового року… Пишуть, отже, бачать…

Ми тоді не брали презентів, тільки просили пацієнтів, щоб вони надсилали листівочки з привітаннями до Нового року. Люди з усіх куточків країни писали. Це допомагало нам відслідковувати ефективність нашої роботи – пишуть, отже, бачать.

– Ніно Семенівно, презентів ви не брали, а як була відзначена ваша робота, яких нагород удостоєні?

– Головна моя нагорода – визнання колег. Вони вважали мене одним із найкращих лікарів. І цього цілком достатньо.

– Чи підтримуєте зв’язок з інститутом?

– Зрідка буваю. Тих лікарів, з якими працювала пліч-о-пліч, вже там немає, а деякі медсестри працюють. Так вони приймають мене на ура. Радіють, що я ще на ногах. І, знаєте, це так зворушливо.

Праця й турбота

Багато про що ще повідала моя життєрадісна, мудра співрозмовниця. І про маршала Жукова, з яким служив її далекий родич, який був трішечки шпигуном; і про професора Головіна, який очолював в Одесі очну поліклініку, а потім поїхав до Москви, де конкурував, як практик, з самим професором Авербахом, що лікував вождя світового пролетаріату; і про те, як 1936 року в Одесі руйнували Покровську церкву, а неподалік будували школу для хлопчиків, які хотіли стати льотчиками; про онуків і онучок – її гордість. Як їй не пишатися, наприклад, онуком Семеном, доцентом медіну?

Коли запитав, чому Ніна Семенівна сама не захистила дисертацію, вона замислилася, потім, злегка махнувши рукою, сказала:

– Писала я свою наукову працю. Але потім спалила все. Подумала, що на рівні, бодай наближеному до Ейнштейна, нічого не створю, а, так би мовити, з прохідною дисертацією вирішила не стукати до храму науки. Не люблю посередності. Подумала – вистачить і тридцяти наукових робіт, опублікованих у різних виданнях. Вони були помічені і відзначені.

…вирішила вивчити англійську мову, щоб читати Шекспіра в оригіналі…

Багато, дуже багато що хвилює й цікавить цю неспокійну жінку, яка прожила в трудах праведних і турботах замалим не століття на землі. Нещодавно вона вирішила вивчити англійську мову, щоб читати Шекспіра в оригіналі.

На моє запитання про те, які традиції караїмів підтримують у сім’ї, Ніна Семенівна сказала, що і вона, і її рідні абсолютно не релігійні і якихось обрядів не дотримуються. А от караїмські пиріжки з молодою бараниною та сиром дуже люблять.

На прохання дати пораду читачам, що потрібно робити людині, щоб прожити років до ста і без старості, Ніна Семенівна відповіла: «Треба створити дружну, хорошу родину і мати забезпечених дітей. Всім цього бажаю».

Віктор Мамонтов

На знімках: Ніна Семенівна Кальфа; Меморіальна дошка на будинку на Олександрівському проспекті, 19/21, де жив професор Семен Федорович Кальфа, видатний лікар і вчений офтальмолог.

Фото Василя Скоробруха

* Трахома – інфекційне захворювання очей

Нове на сайті