Колекція завдовжки як життя

 Це захоплення дарує йому позитивні емоції та нові знання, допомагаючи залишатися в чудовій інтелектуальній формі. Адже Валентин Леонтійович – професор Дніпропетровського національного університету, де досі викладає.

Експонат чекав великого літака

Колекціонуванням зоолог захоплюється приблизно з четвертого класу. Сьогодні його колекція налічує близько двох тисяч значків, приблизно стільки ж марок і тематичних конвертів та понад 700 сірникових наліпок. Крім цього, Валентин Леонтійович – володар унікальної колекції рогів. Ця колекція налічує кілька десятків екземплярів (найцінніші – найбільші у світі лосині роги довжиною 1,3 метра і вагою 90 кілограмів). Частину трофеїв професор-зоолог здобув особисто під час полювання, частину подарували знайомі та студенти.

Наприклад, щоб доставити найбільші у світі лосині роги з Сибіру, учням Булахова довелося кілька днів чекати великого літака і довго вмовляти льотчиків взяти незручний вантаж. У маленький «ЯК» експонат не поміщався. Через проблеми з перевезенням вчений свого часу не зміг взяти участь у міжнародній виставці мисливських трофеїв у Болгарії. Щоб його суперекземпляр внесли до каталогу, лосині роги треба було застрахувати на кілька десятків тисяч доларів і найняти охорону. Якби це було можливо, експерти впевнені: експонат з Дніпра отримав би золоту медаль.

Втім, нагороду (нехай і не золоту) дніпропетровський учений усе-таки отримав. Два роки тому, коли професор відзначав своє 80-річчя, йому вручили медаль «За заслуги перед рідним містом». А заслуги ці, треба сказати, вагомі. Відомий зоолог – автор понад 600 наукових праць, зокрема і першого у світі підручника «Функціональна зоологія». Він – один з «отців» Дніпровсько-Орільського природного заповідника та засновник наукової школи «Структурно-функціональна зоологія». А ще Валентин Леонтійович – тричі тато, який має п’ятьох онучок, трьох праонучок і двох правнуків. І це головна «колекція» його життя.

Внесок у збереження природи рідного краю

Для Валентина Булахова колекціонування – не самоціль, а прагнення дізнатися якомога більше про природу та її мешканців. Так, на марках відомих заповідників найчастіше можна побачити слонів, тигрів, леопардів. Всесвітня емблема охорони диких тварин, обрана ЮНЕСКО, – велика панда. Що ж стосується значків пострадянських країн, то на них зображені птахи та ссавці, найхарактерніші для наших територій. Наприклад, на значках Окського заповідника – лосі, зубри, олені. А на емблемі місцевого Дніпровсько-Орільського природного заповідника ширяє орлан-білохвіст – четвертий за величиною хижий птах Європи, довжина тіла якого може сягати метра, а вага – від 3 до 7 кілограмів.

– Наш заповідник створювався наприкінці 80-х років минулого століття, – згадує Валентин Леонтійович. – На той час орлан-білохвіст на Дніпропетровщині практично зник, але після створення заповідника цей рідкісний птах знову тут загніздився, чим я дуже пишаюся. Завдяки заповіднику збереглася і степова мишівка, з’явився бобер, який взагалі не водився в нашій області.

Про полювання нагадують значки

В молодості професор також був завзятим мисливцем. У 1957 році, після закінчення університету, навіть кілька місяців працював старшим мисливствознавцем області. Тому чимала частина колекції значків пов’язана з мисливською тематикою.

– Перші радянські значки чеканили, як ордени, на важкому металі з гарячою емаллю, – розповідає колекціонер. – Але потім, коли попит на значки дуже зріс, їх стали виробляти з алюмінію, що набагато дешевше.

Так, перший післявоєнний значок товариства мисливців і рибалок зробили масивним і солідним, схожим на урядову нагороду. Адже відразу після Великої Вітчизняної мисливців на Дніпропетровщині було не так вже й багато – близько п’яти тисяч. На цьому значку – найпопулярніші трофеї тих років: заєць і риба. І хоча сьогодні унікальна колекція дніпропетровського професора поповнюється нечасто, він заслужено пишається хобі, яке так тісно переплелося з справою його життя – зоологією.

– Мої марки та значки досі дарують мені моменти по-дитячому щирої радості та натхнення, – зізнається колекціонер. – Коли тобі вже за 80, ці відчуття цінуєш набагато більше, ніж у молодості!

Ірина Лебединець,

Олександр Розумний