Ключові тези:
- МОЗ запровадило єдині критерії госпіталізації, які відтепер діятимуть у державних, комунальних та приватних лікарнях.
- Самого діагнозу більше недостатньо — рішення про госпіталізацію ухвалюватимуть за клінічним станом пацієнта та рівнем ризику.
- Окремо визначено соціальні підстави для госпіталізації, коли людина не може отримати необхідний догляд удома або перебуває в небезпечних життєвих обставинах.
Ідея нових правил полягає в тому, що стаціонарне лікування має призначатися лише тоді, коли воно дійсно необхідне. Адже лікарняне ліжко є дорогим ресурсом, а перебування у стаціонарі не завжди є найбезпечнішим варіантом для пацієнта.
Вам буде цікаво: До лікарні можуть не покласти навіть із серйозним діагнозом: нові правила госпіталізації (відео)
Нові критерії передбачають три етапи оцінки:
- під час звернення — визначають, чи потрібна госпіталізація;
- щодня під час перебування у стаціонарі — перевіряють, чи зберігається потреба в лікуванні в лікарні;
- перед випискою — оцінюють, чи вже не потребує пацієнт цілодобового медичного нагляду.
Відтепер сам по собі діагноз більше не є автоматичною підставою для госпіталізації. Лікарі насамперед оцінюватимуть:
- чи потрібен пацієнтові постійний медичний нагляд;
- чи необхідні процедури, які неможливо провести вдома;
- чи безпечно залишати людину без цілодобового спостереження.
Якщо лікування можна провести амбулаторно або в умовах денного стаціонару, госпіталізацію можуть не призначати.
Коли госпіталізація є обов’язковою
У МОЗ наголошують, що пацієнтів із тяжкими станами обов’язково госпіталізують. Це прямо передбачено наказом.
До таких випадків належать:
- інфаркт або навіть підозра на нього;
- інсульт;
- тяжка пневмонія;
- загострення бронхіальної астми чи хронічного захворювання легень, коли потрібна киснева підтримка;
- гіпертонічний криз із ураженням серця, нирок або головного мозку;
- тяжкі ускладнення цукрового діабету — як при критично високому, так і при небезпечно низькому рівні цукру;
- будь-які кровотечі.
У таких ситуаціях питання про відмову в госпіталізації не розглядається.
Крім того, наказ містить перелік небезпечних ознак, за яких пацієнта також повинні госпіталізувати. Серед них:
- рівень кисню в крові нижче 90%;
- артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст., який не підвищується навіть після інфузійної терапії;
- задишка у стані спокою;
- безперервне блювання, через яке людина понад добу не може їсти чи пити;
- порушення свідомості;
- сильний біль, який не вдається зняти двома різними лікарськими засобами.
Під час оцінки стану лікарі також враховуватимуть вік пацієнта та наявність хронічних захворювань. Основним критерієм стане не окремий показник, а стійке погіршення стану здоров’я.
Варто зазначити, що саме ця норма була внесена до фінальної редакції документа після критики медичної спільноти. У першій версії наказу її не було.
Що ще передбачають нові правила
Наказ містить ще дві важливі норми.
По-перше, пацієнта можуть залишити у лікарні на строк до однієї доби для спостереження. За цей час лікарі оцінюють стан людини та ухвалюють остаточне рішення щодо необхідності повноцінної госпіталізації.
По-друге, екстрену медичну допомогу надаватимуть незалежно від місця реєстрації чи проживання пацієнта. Це особливо важливо для внутрішньо переміщених осіб та людей, які мешкають не за адресою прописки. У разі різкого погіршення самопочуття достатньо викликати швидку допомогу за номером 103 — жодного направлення чи прив’язки до місця реєстрації не потрібно.
Коли госпіталізація можлива через соціальні обставини
Окремий розділ наказу присвячено так званим соціальним показанням до госпіталізації. Він також з’явився після зауважень лікарів під час обговорення документа.
Тепер людина може бути госпіталізована не лише через стан здоров’я, а й через життєві обставини, якщо вдома неможливо забезпечити належний догляд. Це визначено як законна підстава для госпіталізації.
Таке рішення можуть ухвалити, якщо:
- існує реальна загроза безпеці людини, зокрема є підозра на насильство;
- удома неможливо забезпечити необхідний медичний догляд, особливо якщо йдеться про немовлят;
- людина не здатна самостійно пересуватися, харчуватися чи доглядати за собою, а допомогти їй найближчими днями нікому;
- призначено складне лікування, яке потребує постійного контролю, а поруч немає підготовленої людини;
- пацієнт проживає у віддаленій місцевості, де у разі раптового погіршення стану екстрена медична допомога може не встигнути прибути вчасно.
Читайте також:
