Ключові тези:
- Радянський квас виготовляли не лише з хліба, а з житнього або ячмінного солоду, квасного сусла, цукру, води та дріжджів за державним стандартом.
- Популярний напій із жовтих бочок був продуктом природного бродіння, тому мав короткий термін зберігання та містив незначну кількість алкоголю.
- Основну небезпеку становила не рецептура квасу, а порушення санітарних норм під час його зберігання та продажу.
Раніше ми розповідали, що багато українців п’ють цю мінералку щодня дарма: лікарка попередила про поширену помилку.
Що входило до складу радянського квасу
Поширена думка, що квас у СРСР виготовляли виключно з чорного хліба. Насправді на промислових підприємствах використовували більш складну технологію. Виробництво регламентував ГОСТ 6682-53 «Квас хлібний», який був затверджений у 1953 році. Відповідно до нього напій готували на основі житнього або ячмінного солоду, квасного сусла, води, цукру та дріжджів. Після цього суміш проходила процес природного бродіння.
Смак формувався завдяки солодовому екстракту та ферментації, що надавало напою характерної кислинки та легкого газування.
Чому квас із бочки вважався особливим
Головною особливістю був саме процес живого бродіння. На відміну від багатьох сучасних напоїв із ароматизаторами та консервантами, радянський квас залишався «живим» продуктом із коротким терміном зберігання. Саме тому його часто розвозили містами у спеціальних цистернах і продавали на розлив.
Через природне бродіння в напої містилася незначна кількість алкоголю – зазвичай менш як 1–1,2%, що вважалося допустимим для безалкогольного продукту.
У чому полягала небезпека
Попри романтизований образ, система продажу квасу мала серйозні недоліки.
Недостатня гігієна бочок
Однією з головних проблем була санітарна обробка цистерн. У спекотну погоду залишки напою могли швидко псуватися, а ретельне миття ємностей виконувалося не завжди. Через це існував ризик розмноження бактерій та дріжджових культур.
Спільні склянки
У багатьох точках продажу використовували багаторазові грановані склянки. Їх ополіскували на місці водою, але повноцінної дезінфекції фактично не було. У сучасних умовах такі правила продажу вважаються порушенням санітарних норм.
Короткий термін придатності
Квас природного бродіння швидко втрачав якість. Якщо порушувався температурний режим або строки реалізації, напій міг перекисати та ставати небезпечним для людей із чутливим шлунком.
Фахівці харчової галузі зазначають, що сама рецептура радянського квасу не була небезпечною. Основні ризики виникали під час зберігання та реалізації напою: через спеку, недостатню обробку цистерн і використання багаторазового посуду мікроорганізми могли активно розмножуватися в готовому продукті.
Читайте також:
