Ключові тези:
- Навіть у межах однієї родини діти фактично ростуть у різних умовах — на атмосферу в сім’ї впливають стрес, фінанси та психологічний стан батьків.
- Старші діти часто занадто рано дорослішають, звикають бути «зручними» й у дорослому віці можуть страждати від надмірної відповідальності та емоційного виснаження.
- Різні спогади про дитинство — це не перебільшення, а наслідок різного внутрішнього досвіду та особливостей психіки кожної дитини.
«Діти народжуються у «різних» сім’ях»
За словами психологині, навіть у межах однієї родини дитинство у дітей може бути зовсім різним.
– Перша дитина приходить тоді, коли дорослі ще тільки вчаться бути батьками. Друга – коли вони вже мають досвід. Третя – коли сім’я проходить свої кризи або, навпаки, стає стабільнішою, – пояснює Людмила Осауленко.
За її словами, діти фактично народжуються в різних версіях однієї родини, у різних життєвих обставинах. Теорії про те, що старші – серйозніші, молодші – креативніші, а середні – стабільні, не підтверджуються наукою. На атмосферу в родині впливають:
- фінансові труднощі;
- втома та стрес батьків;
- конфлікти у сім’ї;
- психологічний стан дорослих;
- особливості характеру самої дитини.
Саме це, а не порядок народження, найбільше впливає на дитинство.
Вам буде цікаво: «Ти занадто стара, щоб зрозуміти»: як розпізнати психологічне насилля і чи можна захиститися
Старші діти часто дорослішають раніше
Старші діти, особливо старші доньки, нерідко отримують більше відповідальності. Вони швидше стають дорослими. При цьому вчаться бути «зручними», стриманими, уважними до настрою батьків.
– У дорослому віці це може проявлятися як надмірна відповідальність, труднощі з проханнями про допомогу, звичка тягнути інших, – каже психологиня.
Що таке «парентифікація»?
У психології існує поняття «парентифікація» – це заміна ролей у сім’ї, коли дитина змушена виконувати роль дорослого. У таких ситуаціях дитина стає «батьком» для власних батьків. Вона заспокоює маму, уникає сварок, піклується про молодших. Ззовні така дитина може здаватися дуже слухняною і дорослою. Але всередині часто накопичуються страх, тривога та емоційне виснаження.
– У дорослому віці така дитина може ставати рятівником, вибирати емоційно нестабільних партнерів, відчувати сильну втому і труднощі з особистими кордонами, – пояснює Людмила Осауленко.
Чому брати й сестри пам’ятають різне?
– Пам’ять кожної дитини працює по-своєму. Одна дитина дуже чутлива і зберігає переживання довго. Інша має стійкішу нервову систему і пропускає ті самі події крізь себе інакше. Тому різні спогади про одні й ті самі моменти не є ознакою перебільшення. Це ознака різного внутрішнього досвіду, – каже експертка.
Вона додає, що у багатьох людей є дві історії про дитинство: офіційна – «усе було нормально», і внутрішня – «мені було важко».
– Коли ця внутрішня історія знаходить слова, стає зрозуміло, чому людині так складно ставити межі, чому виникає почуття провини, звідки береться надмірна відповідальність або тривожність у стосунках, – зауважує психологиня.
Не треба шукати винних
За словами Людмили Осауленко, важливо розуміти, що батьки давали те, що могли, у тих умовах, які мали. Діти реагували так, як дозволяла їхня нервова система. Тому це не історія про винного. Це історія про те, як формується психіка.
Минуле не можна виправити. Але можна змінити до нього своє ставлення. Це і буде зцілення.
– Зцілення – це коли людина перестає жити так, ніби їй досі потрібно рятувати всіх або бути ідеальною. Це коли вона дозволяє собі слабкість, відпочинок, власні потреби, здорові межі. Часто це повернення до себе, якого не вистачало в дитинстві, – запевняє експертка.
Кожна людина має власну історію дитинства, навіть якщо воно проходило в одному домі і одній сім’ї. Тому не варто порівнювати себе з іншими, звинувачувати рідних людей. Слід спокійніше ставитися до свого минулого, дозволяти собі більше свободи і пам’ятати, що кожна дитина має право на власну правду.
Читайте також:
