Мене врятували мої картини
В Одесі відкрилася дивовижна виставка. У неї й назва особлива – «Доброта завжди доброта». Квіти, вітання, оплески.
Наша розмова з майстринею теж про доброту. Як каже мені Світлана Костянтинівна, «доброта – це найважливіше в житті. Мені скоро вісімдесят років виповниться. Знаю, про що говорю. Особливо, коли часи такі важкі… Головне – щоб люди були добрішими!..».
Це вже шоста персональна виставка майстрині.
― Вовняною аквареллю займаюся з того часу, як вийшла на пенсію. Я економіст за фахом. Ножиці, нитки та мої руки – так з’явилися перші аплікації з вовни… Мені тоді сімдесят два роки виповнилося…
На очах у моєї співрозмовниці сльози.
Це відповідь на моє запитання про особисте життя.
― Все, що роблю, все, що бачите на виставці ― і є моє життя. Ще за кілька років до війни поховала свого сина.
Це стало тяжким горем для Світлани Костянтинівни. Каже, якби не ці її творіння, не добрі поради та щира допомога найближчих друзів, то навіть не знала б, як жити далі.
Ще чую:
― Мене врятували і рятують мої картини… Ось цим і живу.
Син був для неї всім та ще й першим порадником у творчості.
― Я тепер часто працюю в його кімнаті, перед його портретом… Намагаюся відобразити в роботах усе те, що мене вразило, надихнуло, усе те, що подобається мені особисто. Ну от, як кажуть, до чого душа лежить… А ця виставка з відображенням тварин – це ж про доброту, насамперед… Ставлення до тварин – важливий показник, яка ти людина. Іноді чуємо чи бачимо таке ставлення до них, що страшно стає на душі. Нам взагалі, на мою думку, дуже не вистачає зараз доброти. Отак і народилася ідея цієї виставки. Тепер люди самі можуть побачити та відчути. Замислитись…
«Жити всупереч»
Біля деяких робіт Світлани Скілової стоїш – і не тільки замислюєшся чи милуєшся, а сльози ніби самі собою набігають на очі. Цілий калейдоскоп почуттів і радості, і печалі одночасно. Вони як саме життя. Кожна картина – немов чиясь історія: жива, невигадана, романтична і водночас – реалістична.
Для Світлани Скилової поняття «жити всупереч» і творити не просто слова. Це сенс її життя. Як і сама доброта, яка пронизує всю представлену виставку – таку ж багатобарвну, як і наше життя, завжди неповторну, як і представлені роботи.
І ще одне, дуже важливе, що я зазнала, побачивши роботи Світлани Костянтинівни. У героїв виставки відсутня «мультяшність». Кажу ж: живі вони усі. Справжні!
― Так багато сумних відчуттів у багатьох представлених робіт… Чи мені тільки так здається?
– Хто як бачить. Так, суму багато. А у житті, особливо під час війни, її мало? Та й сум це?.. Це щось на зразок спроби достукатися до людської душі, це моя розмова з людьми, із самою собою, з власною душею… Інакше як? Як на мене, то ніяк…
Доброта… Навіть у «найсумніших» сюжетах робіт є особливі промінчики: ніби сонце крізь хмари намагається дотягнутися до кожного з нас. Може, це є образ тієї доброти, заради якої створила майстриня цю нову колекцію?
Життя продовжується… І треба жити і творити далі. Навіть коли біль пронизує, навіть якщо обставини складаються не так. Для Світлани Скилової немає цього «не так», тому що володіє вона важливими секретами про велику людську доброту і неповторну творчість…
Марія Котова
Фото автора
Читайте також: Хобі на пенсії: вишивка допомагає долати стрес
