Виїхавши понад рік тому з обстрілюваного РФ Херсона до Одеси і ховаючись зараз в одеському підвалі від ерефівської ж балістики, читаю в телеграм-каналі висловлювання голови дипломатії Євросоюзу Жозефа Борреля: «У Європі є близько 100 батарей «PATRIOT», але ми все ще не можемо дати їм 7 (сім!) з них, про які вони відчайдушно просять». Ось я вирішив і для себе, і для вас, шановні читачі, покопати глибше тему цього дивного меморандуму.
Про запевняння-обіцянки
Почнемо з того, що означає слово меморандум. У перекладі з латині меморандум означає «те, про що слід пам’ятати». Меморандум не є міжнародним договором у повному розумінні цього слова, це лише «запевняння про наміри», своєрідна декларація про те, що дві сторони (або більше) бачать якусь проблему так-то. Ну і що вам нагадують подібні запевняння-обіцянки? Мені це нагадує вислів «Обіцяти – не значить одружитись». От і нам щось пообіцяли. До речі, а що? Ось повна назва документа: «Меморандум про ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї». Там шість пунктів, їх слід знати для розуміння (даю дещо скорочено):
1. рф, Велика Британія та США підтверджують Україні своє зобов’язання поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України.
2. рф , Велика Британія та США підтверджують своє зобов’язання утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що жодні їх озброєння ніколи не будуть застосовані проти України, крім як з метою самооборони… відповідно до Статуту ООН.
3. рф, Велика Британія та США підтверджують Україні своє зобов’язання утримуватися від економічного примусу, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, властивих її суверенітету, і таким чином забезпечити собі будь-які переваги.
4. рф, Велика Британія та США підтверджують своє зобов’язання домагатися негайних дій Ради Безпеки ООН з надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, яка не володіє ядерною зброєю, у разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом загрози агресії ядерної зброї.
5. рф, Велика Британія та США підтверджують стосовно України своє зобов’язання не застосовувати ядерну зброю проти будь-якої держави-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, яка не володіє ядерною зброєю, крім як у разі нападу на них, їхні території, на їхні збройні сили або їхніх союзників такою державою, що діє разом із державою, яка володіє ядерною зброєю.
6.Україна, рф, Велика Британія та США консультуватимуться у разі виникнення ситуації, що стосується питання щодо цих зобов’язань.
Чого вартий меморандум?
Ось сиджу я в підвалі і розмірковую: ну і яка ціна цьому документу, підписаному в Будапешті 5 грудня 1994 року? А ось вам думки президента США Білла Клінтона, який його підписав. 4 квітня 2023 року «Європейська правда» процитувала його думку з інтерв’ю ірландській телерадіокомпанії «RTЕ»: «Я відчуваю особисту причетність, тому що я ЗМУСИВ їх (Україну – ред.) погодитися на відмову від ядерної зброї. І ніхто з них не вірить, що Росія пішла б на це (вторгнення – ред.), якби Україна все ще мала свою зброю», – сказав він. Страждалець, та й годі.
Ще б пак, адже ще у січні 1994 року Клінтон підписав тристоронню угоду з тодішніми президентами росії та України Єльциним і Кравчуком про ліквідацію арсеналу стратегічної ядерної зброї, яка залишилася в Україні після розпаду СРСР. А потім уже став підписантом ще й Будапештського меморандуму. А зараз США допомагають нам зброєю дозовано, «у день по чайній ложці» – порівняно з тим, що потрібно, щоб ми самі своєю кров’ю гарантували своє, та й сусідів наших західних, існування на Землі. Про гарантії забули, на них і нас просто тупо «забили». До речі, чого «позбавили» Україну, яка ОДНА з усіх підписантів повністю свої зобов’язання виконала?
Який ядерний арсенал у нас був?
Наш ядерний арсенал складався зі 176 міжконтинентальних балістичних і понад 2,5 тисячі тактичних ракет. До 1996 року 2 тисячі ядерних боєприпасів було знищено, інші – вивезено до рф (!). 1 червня 1996 року остання українська ракетна установка була передана росії. 2000 року стратегічні бомбардувальники Ту-160 і Ту-95 мс передали росії в межах угоди про роззброєння України. Після розпаду СРСР в Україні було 89 різних бомбардувальників. Частину порізали на метал, другу – передали країні-агресору. Ту-95 мс там було близько 60 штук, ми додали їм ще 23. І зараз вони працюють на нашій території.
Що Україна отримала натомість, крім, звичайно, мильної бульбашки під назвою «гарантії безпеки»? Компенсацію вартості високозбагаченого урану в ядерних боєголовках, фінансову допомогу для знищення своїх міжконтинентальних балістичних ракет, шахтних установок та бомбардувальників. А ще близько $980 млн. паливом для АЕС та списання частини газових боргів рф.
Чи могли ми відмовитися?
Ну а тепер – емоції убік. І запитаємо себе: а чи могла Україна не підписати «Б.М.», відмовитися від пропозиції розлучитися з ядерним арсеналом? Чи це було, як у романі «Хрещений батько» Маріо Пьюзо: «Я зроблю йому пропозицію, від якої він не зможе відмовитися»?
Ось думка Валерія Чалого (Посол України в США у 2015–2019 рр.): «Збереження ядерного потенціалу могло б захистити Україну від російського вторгнення, хоч це ще питання. Але практично неминуче перетворило б нашу країну на Північну Корею ще тоді, у 1990-х». «Але хто ж нам тоді дозволив би не бути в ізоляції і мати ядерну зброю? Якби ми хотіли бути ізгоєм, як Північна Корея, то можна було б йти таким шляхом. Тиск був величезний, і навряд чи вдалось би уникнути такої ситуації», – заявляв Чалий в одному з інтерв’ю.
Інший час
І на завершення – Роман Безсмертний – політик, Посол України в Білорусі у 2010-2011 роках. Як учасник Мінського переговорного процесу у 2015-2016, 2019 роках він давав мені велике інтерв’ю під час мого перебування херсонським журналістом, сподобався своїми професіоналізмом, логікою. Ось коротко, що він сказав в інтерв’ю «Радіо UA Чикаго», відповідаючи на запитання: «Чим було підписання Будапештського меморандуму – помилкою, зрадою чи необхідністю?». Системи управління та паролі були в москві. Україна до них не мала доступу. Росія тоді мала дві третини ядерної зброї СРСР, Україна – одну третину. Досі ніхто не розуміє, як Єльцину вдалося обжулити ООН, заявивши, що рф – правонаступник СРСР. Ось «сильні цього світу» і вирішили залишити «ядерку» росії , а Україні «порекомендувати» її віддати. До речі, на сьогоднішній день вся ця зброя була б непридатною до використання, починаючи ще з нульових років, без залучення спеціалістів, підприємств , сервісу з рф. Тож «рішення України вивезти цю зброю зі своєї території було на той час абсолютно правильним».
***
Але зараз уже не ТОЙ ЧАС. Якось уродженка Києва Голда Мабович, у всьому світі відома як Голда Меїр, яка багато років була знаковою персоною в Ізраїлі, сказала: «В Ізраїлі немає ядерної зброї. Але якщо знадобиться, ми її застосуємо».
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
