Перша підготовча неділя до Великого посту присвячена євангельській притчі про митаря і фарисея (Лк 18, 9–14). Ця притча вказує на початковий ступінь духовного життя і відповідає на запитання: як потрібно наближатися до Бога?
Фарисеї затято дотримувалися Закону, церковних правил і обрядів. Їх вважали взірцем побожності та моральної чистоти. Якось, оповідає притча, якийсь фарисей прийшов у Храм і помітив там митаря, людину зневаженої професії. «Боже! – почав молитися фарисей. – Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди: грабіжники, кривдники, перелюбники або як цей митар. Пощусь двічі на тиждень, даю десяту частину з усього, що купую». Ця людина була впевнена, що, виконавши всі розпорядження, вона досягла досконалості. Їй залишалося тільки милуватися своєю праведністю і з гидливим осудом дивитись зверху вниз на «прочих людей».
Інакше молився митар. Він розумів свою негідність і, охоплений обуренням, стояв далеко від жертовника, не сміючи підняти очей і повторюючи : «Боже! будь милостивий до мене: грішника!».
Старці (ченці-наставники) радять усім запам’ятати молитву митаря: «Боже, милостивий будь мені, грішному!». І не тільки в церкві, або стаючи на ранкову чи вечірню молитву, вимовляти ці слова, а й у будь-який час… У них виражається смиренність, а де смирення, там і віра.
«Смиренність» – у нашій повсякденній мові слово дещо зіпсоване. Нерідко воно асоціюється з єлейністю, безвіллям, низькопоклонством. Тим часом справжнє значення слова «смиренність» – це мудрість і тверезість, уміння бачити свої недоліки та слабкості, приборкувати гординю.
Починаючи з «неділі митаря і фарисея», за всеношною співають Пісню: «Відчини мені двері покаяння, Життєдавче…». У ній зливаються воєдино слова псалмоспівців, знесилене зітхання митаря і голос душі, що шукає прощення Божого.
ДО ВІДОМА.
Священик Олександр Мень, з книги «Таїнство, Слово, Образ»
