Відповідає Андрій Музольф, доцент Київської духовної академії:
«Храм – це, перш за все, місце для громадської молитви, місце, де Бог спілкується з людиною, і навпаки. Отже, у храмі слід поводитися так, щоб слово Боже, звернене до нас, не було нами ж заглушене.
Так, ще у IV столітті преподобний Єфрем Сирін помічав: «Увійшовши до Божого дому, не будемо парити розумом; навпаки, внутрішня людина наша нехай займеться спогляданням і молитвою». Подібні думки, які вказують на велич того, що відбувається у храмі, висловлює і святитель Іоанн Златоуст:
«Хай ніхто не входить сюди з житейськими турботами, ніхто – з розсіяністю і збентеженням, але залишимо все це за першими дверима, і таким чином увійдемо сюди. Ми входимо у Царські Чертоги небесні, вступаємо у світлі області, всередині вони сповнені великого мовчання і невимовних таємниць».
Входячи до храму, ми повинні пам’ятати, що храм – це не просто якась будівля, яка навіть має особливу архітектуру, але споруда, в якій відбувається те, що святий апостол Павло називає «таємницею людського спасіння».
Тут Сам Бог пропонує всього Себе в їжу людині і людина таким чином здобуває можливість ставати причасником Божества. Чи може бути в цьому світі щось більше? Звичайно ж, ні.
