Він також виступав на сцені київського театру імені Івана Франка і викладав у театральному інституті. Третього червня виповнюється 95 років від дня народження актора.
Пам’ятав про Голодомор і мріяв бути ближче до їжі
Костянтин Степанков народився у селі Печеськи Хмельницької області у сім’ї священика і при народженні отримав прізвище Волощук. У 1930-х роках батька заарештували і більше про нього ніхто нічого не чув. Припускали, що він постраждав за те, що був близько знайомий з ад’ютантом Петлюри Олександром Даценком. Старший брат Степанкова воював в УПА і загинув у роки Другої світової війни.
Коли закінчилася війна, Костянтину було 16 років. Його мати боялася залишатися на батьківщині через можливі репресії і хотіла виїхати до Узбекистану, проте Костянтин категорично опирався цьому.
Після закінчення школи він завербувався на рибальське судно на Півночі і пропрацював там рік. На згадку про цей час у нього залишилися татуювання – якір і корабель. Повернувшись на батьківщину, Степанков вступив до сільськогосподарського інституту в Умані. З власного зізнання, він обрав саме цю спеціальність, оскільки пам’ятав Голодомор 1933 року і хотів «швидше стати плодоовочівником, щоб бути ближче до їжі – до хліба, картоплі, буряка, меду».
В інституті він відповідав за культмасовий сектор і до його обов’язків входило запрошувати відомих людей, які приїжджали до Умані, для зустрічі зі студентами. На той час там на гастролях був знаменитий український актор і режисер Амвросій Бучма. Після того, як Бучма побував на виставі студентської самодіяльності, він сам запропонував Степанкову спробувати вступити до Київського театрального інституту. Майбутній актор не був впевнений, що його приймуть, і тому купив квиток не лише до Києва, а й назад, до Умані. Однак їхати назад йому не довелося.
Замість псевдоніма взяв прізвище матері
Інститут Степанков закінчив у 1953 році і залишився викладати на кафедрі акторської майстерності. Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною Адою Роговцевою, яка була його студенткою. Степанкова звинуватили у моральній розпусті і на рік усунули від викладання, проте це не допомогло. Щойно Роговцева закінчила інститут, вони одружилися.
Костянтин Петрович став служити в театрі імені Франка і взяв псевдонім Степанков, трохи змінивши прізвище матері – Степанко. У театрі він прослужив майже півтора десятки років. Найбільше він мріяв зіграти Яго у трагедії Шекспіра «Отелло», але ця мрія за всі роки так і не здійснилася.
1968 року Степанкова запросили працювати на кіностудії імені Довженка, де розпочався новий етап творчої біографії актора. Вже перший фільм «Павло Корчагін», де він зіграв невелику роль, приніс йому успіх, а після фільму «Кам’яний хрест» він став знаменитим. Потім були дуже яскраві роботи у кіно, а також не менш яскраві роботи кіноактора на сцені театру. Найбільш відомі ролі – у фільмах «Захар Беркут», «Дума про Ковпака», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу» та інші.
За внесок у кіномистецтво Костянтин Степанков здобув звання народного артиста СРСР, а після здобуття Україною незалежності йому було присуджено Державну премію імені Довженка. Степанкову і Роговцевій неодноразово пропонували переїхати до Москви, але на всі подібні пропозиції вони, не замислюючись, відповідали відмовою.
Акторові було лише сорок років, коли йому поставили діагноз «ішемічна хвороба серця». Після 60 років здоров’я остаточно погіршилося, він майже не знімався, хіба що в епізодах. Пізніше Степанков зізнавався, що часом не хотілося жити: «Думав, повішуся… У мене поліартрит, ще аристократична хвороба – подагра, розмовляти важко. Яка, до біса, мудрість, якщо навіть говорити не хочеться! Мені зараз соромно з’являтися на людях. Довго лежу в ліжку, важко вставати».
Останні роки Степанков провів у селі Жереб’ятин Київської області. Там же розташований Будинок актора.
Помер Костянтин Петрович 22 липня 2004 року від раку підшлункової залози. Похований на місцевому цвинтарі.
Якщо не подобався персонаж, переписував сценарій
Костянтин Степанков не любив грати абсолютно позитивних або абсолютно негативних персонажів. Говорив, що таких людей не буває. Він віддавав перевагу образам, у яких поєднувалося і погане, і хороше. Степанков часто пропонував режисерам змінити характер героя, щоб зробити його живішим, змусити глядача відчувати стосовно нього якісь емоції. Наприклад, коли знімали фільм «Захар Беркут», то Степанков, який грав боярина Тугара Вовка, запропонував дописати у сценарії лінію кохання до доньки, щоб його герой не здавався надто негативним.
