У суботу, 14 січня, суттєвих магнітних бур не очікується.
Протягом останніх 24 годин сонячна активність була на помірному рівні. За останню добу на Сонці відбулися три спалахи класу С і два спалахи класу М, максимальним з яких був спалах класу М3,99.
Сонячні спалахи M-класу є середніми з великих спалахів. Спалах М3,99 може викликати невеликий рівень радіоперешкод на денній стороні Землі. Можливий сонячний радіаційний шторм.
Очікується, що у суботу геомагнітне поле буде від спокійного до нестабільного рівня. Сонячна активність, ймовірно, буде помірною із ймовірністю спалахів класу X.
Сонячна активність на 14 січня:
Імовірність малого геомагнітного шторму – 10%
Імовірність великого геомагнітного шторму – 1%
Імовірність спалаху на Сонці М-класу – 55%
Імовірність спалаху на Сонці Х-класу – 20%
Кількість сонячних плям – 94.
Магнітні бурі можуть негативно впливати на здоров’я людей. Попередження про магнітні бурі допомагають контролювати фактори ризику інфарктів та інсультів у дні, що передують цим типам сонячних явищ.
Чому відбуваються магнітні бурі
Сонячний вітер — потік заряджених частинок, що походить від Сонця, — постійно впливає на зовнішню, найвищу частину магнітного поля Землі (магнітосферу). Через це вона постійно перебуває у такому викривленому стані:
Однак потік сонячного вітру далеко не завжди стабільний і може вагатися. Його обурення викликають корональні дірки та викиди маси (останні нерідко плутають із спалахами на Сонці).
Спровоковані викидами бурі найсильніші. Під час цих явищ найближча зірка випускає мільярди тонн плазми. Це схоже на одночасний вибух тисяч ядерних бомб. Якщо потік було направлено у бік Землі, частки можуть досягати її. Зазвичай на це йде два-три дні, але при потужних викидах плазма здатна виконати відстань в 150 мільйонів кілометрів за 18 годин.
Коли потік сягає нашої планети, він викликає ударну хвилю, яка стискає магнітосферу Землі. Зіткнення протонів сонячного вітру з атомами водню атмосфери утворює електричний струм. Поступово із загасанням бурі магнітосфера повертається до нормального стану, а струм розпадається.
У корональних дірок дещо інший принцип впливу. У цих областях сонячної поверхні магнітне поле слабше, ніж у решті зірки. Тому з них виходить потік сонячного вітру, який рухається швидше за звичайний: 500–800 км за секунду замість 300–500. Такий потік може спричинити несильні магнітні бурі. Однак вони іноді тривають набагато довше і утворюють більше енергії.
Тому частота магнітних бур безпосередньо пов’язана із сонячною активністю. Та, у свою чергу, підвищується і згасає, утворюючи цикли, що тривають у середньому 11 років. Тому за місяць може статися до восьми магнітних бур у період максимальної інтенсивності або не виникнути жодної за мінімальної. При цьому висока сонячна активність далеко не завжди призводить до сильних геомагнітних збурень.
