Історія Петрового посту або посту П’ятидесятниці
Встановлення Петрового посту – раніше його називали постом П’ятидесятниці – належить до найперших часів Православної Церкви. Особливо він утвердився, коли у Константинополі та Римі св. рівноап. Костянтином Великим (жив у IV столітті) було споруджено храми на честь свв. первоверховних апостолів Петра та Павла. Освячення константинопольського храму відбулося в день пам’яті апостолів 29 червня (за старим стилем, тобто 12 липня за новим), і з того часу цей день став особливо урочистим і на Сході, і на Заході. Це день закінчення посту. Початкова ж його межа рухлива: вона залежить від дня святкування Великодня. Тому тривалість посту варіюється від 6 тижнів до тижня та одного дня.
У народі Петрів піст називали просто «петрівка» або «петровка-голодовка»: на початку літа від минулого врожаю мало що залишалося, а до нового ще далеко. Але чому ж піст Петрівський? Чому Апостольський, зрозуміло: апостоли завжди готували себе до служби постом та молитвою. Згадаймо Євангеліє: на запитання учнів, чому вони не можуть вигнати бісів, Господь пояснив їм, що сей рід виходить лише молитвою та постом (див. Марк 9, 29). І тому Церква закликає нас до цього літнього посту за прикладом тих, хто, прийнявши Святого Духа в день Святої Трійці (П’ятидесятниці), «у труді та у виснаженні, часто у чуванні, в голоді та спразі, часто у пості» (2 Кор. 11, 27) готувалися до всесвітньої проповіді Євангелія. А називати піст «петропавлівським» просто незручно – дуже громіздко. Так вийшло, що, називаючи імена апостолів, ми вимовляємо ім’я Петра першим.
Про Петра та Павла
Святі апостоли були такими різними: Петро, старший брат апостола Андрія Первозванного, був простим, неосвіченим, бідним рибалкою. Павло – син багатих та знатних батьків, римський громадянин, учень відомого юдейського законовчителя Гамаліїла, «книжник та фарисей». Петро – вірний учень Христа від самого початку, свідок всіх подій його життя з моменту виходу на проповідь.
Павло – найлютіший ворог Христовий, що розпалював у собі ненависть до християн і випросив у синедріона дозвіл переслідувати християн повсюди та приводити до Єрусалиму зв’язаними. Петро, маловірний, що тричі зрікся Христа, але скрушно покаявся і став початком Православ’я, основою Церкви. І Павло, що люто чинив опір правді Господній, а потім так само палко увірував.
Натхненний простак і шалений оратор, Петро і Павло втілюють у собі духовну твердість і розум – дві такі необхідні місіонерські якості. Адже чим, як не закликом до місіонерства, має відгукуватися в нас парафія Петровського, тобто Апостольського посту? Господь послав у світ апостолів, щоб навчати всі народи: «Йдіть же, навчайте всі народи… навчаючи їх додержувати всього, що Я заповів вам» (Мф. 28, 19; 20).
За матеріалами порталу «Православний світ»
