Останнім часом представникам нинішньої влади досить часто доводиться виправдовуватися за свої висловлювання. Спочатку кажуть, а потім думають. Ще гірше, коли спочатку роблять, а потім думають.
Як проблему вирішують сьогодні?
Можливо, це була «обмовка за Фрейдом», і нам дедалі частіше в уряді вже не натякають, а прямим текстом говорять про те, що на державу сподіватися не варто, – пенсій не буде. Згадаймо, як на початку року прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що через 15 років платити пенсії не буде чим. Тоді його слова теж тлумачили, вихопивши з контексту. Але все-таки вони підкреслюють плачевність ситуації.
…вийшло, як в анекдоті: «Що таке суперцинізм? Це коли спочатку скорочуються робочі місця, а потім при виході на пенсію вам кажуть, що бракує стажу»…
Навіщо зазирати в далеке майбутнє, якщо проблема з пенсіями є вже зараз. У складні 1990-ті роки багато хто залишився без роботи або ж працював неофіційно. У підсумку вийшло, як в анекдоті: «Що таке суперцинізм? Це коли спочатку скорочуються робочі місця, а потім при виході на пенсію вам кажуть, що бракує стажу». До 2012 року для призначення пенсії вистачало 5 років стажу. Потім стали вимагати хоча б 15 років. З 2018 року цю планку підняли до 25 років. Цього року не можна піти на пенсію навіть у 60 років, якщо у людини не буде 28 років стажу. І цей показник щорічно буде збільшуватися. Вже сьогодні багато хто фактично залишився без пенсії.
Завтра без накопичувальної пенсії не впораємося
З іншого боку, понад 15% пенсіонерів, тобто 1,7 мільйона осіб, отримують пенсію в розмірі до 2 тисяч гривень. Хіба це можна назвати пенсією? Теж складно. При цьому понад 73% пенсіонерів, тобто близько 8 з 11 мільйонів, отримують пенсію до 4 тисяч гривень. Але навіть голова комітету Верховної Ради з питань соціальної політики Галина Третьякова стверджує, що для «задоволення фізіологічних потреб» потрібно бодай 5 тисяч гривень. Таким же, як вважають в Міністерстві соцполітики, має бути прожитковий мінімум. Тобто самі зізнаються, що затверджений прожитковий мінімум нижчий, ніж мінімально потрібний. Нагадаємо, що сьогодні прожитковий мінімум для пенсіонерів складає 1854 гривні. Ось це і мав на увазі міністр фінансів Сергій Марченко. Для нього пенсія в 2 тисячі гривень – це не гроші. Він справді невдало висловив свою думку.
Насправді нам хотіли прорекламувати необхідність введення накопичувальної пенсійної системи. Але навіщо її рекламувати? Потрібно просто виконувати закон. Ця система існує на папері з 2004 року. Її прописано в Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Але за 17 років жоден уряд так і не зміг запустити так званий другий рівень системи пенсійного забезпечення. Хоча обіцяли всі. Нова влада теж уже два роки обіцяє щось із цим зробити. Але зареєстрований ще 2019 року законопроект два роки вкривався пилом у кулуарах і цього року канув у Лету. Справа навіть не дійшла до голосування. Профільний комітет Верховної Ради його не рекомендував до розгляду. Як завжди, поки що самі лише розмови.
Кому можна довірити заощадження?
Марченко, як і Шмигаль, говорить уже звичні для країни речі: що населення старіє, що працюючих громадян стає менше, і вони незабаром не зможуть забезпечити необхідні пенсійні надходження до бюджету. Дефіцит бюджету Пенсійного фонду і так постійно збільшується. Тут же міністр додає, що в ідеалі на старість потрібно накопичувати самим. Але довіри до банківської системи і недержавних пенсійних фондів немає, а зберігати гроші «під подушкою» ще нерозумніше, бо вони знеціняться. Звідси і робиться висновок, що потрібна накопичувальна пенсійна система під наглядом держави. Хоча до держави довіри теж небагато.
Для ясності потрібно знати, що за нинішнім законодавством в Україні має діяти трирівнева пенсійна система. Перший рівень – солідарна пенсійна система. Це нинішня система, і фактично у нас є дієвою лише вона. Людина працює, платить податки до спільної скарбнички. Люди, які досягли пенсійного віку, з цієї скарбнички отримують пенсію. Тобто із загального бюджету. Другий рівень – це та сама накопичувальна система. В даному разі частина податку мусить іти не до бюджету країни, а на персональний рахунок людини і накопичуватися там протягом цілого життя, та ще й з відсотками. Більше того, накопичувальну частину пенсії можна передавати у спадок. Зі звичайною солідарною пенсією так не вчиниш. Але цей другий рівень у нас не працює. Третій рівень – це система добровільного пенсійного страхування. Тут ідеться про недержавні пенсійні фонди. Якщо перший і другий рівень вважаються обов’язковими, то третій рівень, як зрозуміло з назви, є справою добровільною. Але через недовіру до недержавних пенсійних фондів ця система в Україні поки що не дуже популярна.
Подвійна і потрійна пенсія можливі
Трирівнева система пенсійного забезпечення діє в багатьох країнах світу і давно приносить свої плоди. Люди, виходячи на пенсію, отримують одразу подвійну, а то й потрійну пенсію. Насамперед – базову, гарантовану державою (солідарну), і окремо – накопичувальну частину. Важливо розуміти, що введення накопичувальної системи не скасовує солідарну пенсію. У цьому сенсі майбутні покоління не мусять взагалі залишитися без пенсій. Питання лише в їх розмірі.
Запровадження накопичувальної системи постійно впирається в те, де взяти гроші. Потрібно або ще підвищувати податки (вони у нас і так високі) або ж «відщипнути» кілька відсотків від чинних податків і перенаправити їх до накопичувальної системи. Але тоді податків бракуватиме на щось інше. Втім, їх і так бракує. Це завдання в уряді поки що вирішити не можуть. Тому процес знову зволікається.
А втім говорять про це останнім часом багато. Деяких експертів це насторожує. В уряді припускають, що лише за перший рік роботи накопичувальної системи можна додатково зібрати десятки мільярдів гривень. Можливо, у когось є спокуса ці гроші просто вкрасти або мати до них доступ, щоб «наваритися» на багатомільярдних оборотах. Важливо розуміти і те, що навіть якщо накопичувальну систему введуть уже завтра, то нинішнім пенсіонерам від цього буде ні холодно, ні жарко. А якщо, припустімо, система запрацює і держава гарантуватиме збереження коштів, то відчутних результатів можна буде чекати не раніше ніж через 15, а то і 30 років. І до речі, ця система прижилася не в усіх країнах.
На що розраховувати і чого чекати?
У найближчі роки в найкращому разі можна розраховувати лише на нинішню систему солідарного пенсійного забезпечення та стандартну повільну індексацію. А в те, що люди в майбутньому взагалі можуть залишитися без пенсії, не дуже віриться. Між іншим, у липні поточного року на виплату пенсій грошей потрібно менше, ніж у червні. Тобто темпи зростання дефіциту Пенсійного фонду трохи сповільнилися. Але це не завдяки тому, що в країні проводиться ефективна економічна політика, а тому що кількість пенсіонерів насправді дуже скорочується. Головні на те причини: висока смертність, а також збільшення пенсійного віку та збільшення кількості стажу, необхідного для виходу на пенсію. В тему згадується ще один жарт: «Чергова пенсійна реформа провалилася – кількість пенсіонерів залишається, як і раніше, надто високою». Хоча в нинішній ситуації це, скоріше, не анекдот, а сувора реальність.
Сергій Коробкін
Раніше опубліковано: Україна, пенсії: як змінювалися виплати за 30 років незалежності?
