Надмірна рухливість суглобів може призвести до серйозних проблем: у чому небезпека

У яких випадках слід непокоїтися, розповів ортопед-травматолог вищої категорії Юрій Шимон.

Що це за патологія?

Безсимптомна гіпермобільність суглобів (підвищена гнучкість) зустрічається майже у третини населення і вважається фізіологічною особливістю, а не захворюванням. Такі люди часто роблять успішну кар’єру як танцюристи, гімнасти, артисти цирку.

Але приблизно 10 відсотків людей з такими здібностями відчувають дискомфорт – зокрема, їх турбують суглобові або м’язові болі, часті травми (вивихи, розриви зв’язок). І тут вже говорять про синдром гіпермобільності суглобів (СГС).

У людей із цим синдромом суглоби рухаються в обсязі, який перевищує нормальний обсяг рухів. Наприклад, людина може вигнути назад коліна або лікті. Надрухомими можуть бути як один, так і кілька суглобів одночасно.

Чому з’являється синдром?

Точна причина розвитку синдрому невідома. Вважається, що гіпермобільність може бути як спадковою, так і набутою.

Виділяють дві форми синдрому: локальну (аномально рухливими є лише один або кілька суглобів), і генералізовану, коли всім основним суглобам властива підвищена гнучкість.

Причинами розвитку локальної форми синдрому вважаються різні травми, запальні патології, заняття балетом, йогою або художньою гімнастикою, що призводять до надмірного розтягування м’язів та зв’язок, а також важка фізична робота з повтором одноманітних рухів.
Генералізована гіпермобільність зазвичай має спадковий характер і пов’язана з мутацією генів, що призводить до порушення вироблення колагену, від якого залежить еластичність сполучної тканини. В результаті зв’язки та сухожилля стають занадто розтяжними, перестають належним чином підтримувати суглоби та обмежувати амплітуду їх руху.
Також недуга може виникнути як супутня патологія при таких захворюваннях, як синдром Елерса-Данлоса або синдром Марфана.

Які симптоми мають насторожити?

Основні ознаки синдрому гіпермобільності суглобів:

згинання та розгинання суглобів з перевищенням показника норми, що не доставляє дискомфорту;
наявність постійних больових відчуттів у суглобах, які посилюються навіть при незначних та помірних фізичних навантаженнях або легкій травмі;
часті болі в спині, грудному відділі хребта, сколіоз, плоскостопість, клишоногість;
часті вивихи, підвивихи, підгортання ніг і розтягнення зв’язок, особливо при гіпермобільності плечового, колінного або гомілковостопного суглобів;
наявність синовіту – запалення оболонки суглобів;
біль у м’язах, зв’язках та сухожиллях, м’язова слабкість, швидка стомлюваність.

До позасуглобових проявів патології належать надмірно розтяжна тонка шкіра, ранній розвиток варикозу, поява синців після незначних травм, проблеми з роботою серця, шлунково-кишкового тракту, сечового міхура та інших органів.

Яке лікування призначать?

Діагноз ставиться ортопедом-травматологом на підставі опитування, огляду пацієнта та спеціальних тестів. Лабораторні та інструментальні дослідження (аналізи крові, МРТ) призначаються для виключення інших захворювань зі схожими симптомами. Крім того, можуть знадобитися консультації інших фахівців: ревматолога, генетика, ендокринолога, невролога.

Лікування спрямоване на усунення причин, що викликали патологічний процес в організмі, і на полегшення симптомів синдрому. Воно зазвичай включає медикаментозну терапію (місцеве використання мазей і гелів, що розігрівають або охолоджують, прийом знеболювальних препаратів і вітамінних комплексів), масаж, фізіопроцедури, вправи лікувальної фізкультури для зміцнення м’язів і зв’язок, а також корекцію режиму дня і рухової активності.

Іноді для додаткової фіксації суглоба, схильного до вивихів, рекомендується носіння ортезів.

Якщо вчасно не звернутися до лікаря

Синдром гіпермобільності суглобів не можна залишати поза увагою, оскільки він є чинником ризику виникнення артрозу та інших хвороб суглобів і хребта, здатних серйозно обмежити рухливість.