Є нитки, тож потрібні руки
Ідея виникла у вінничанок Інни Шень та Ірини Ярошинської. У середині листопада 2023 року вони створили групу у Фейсбуці з промовистою назвою «Теплі обійми – в’яжемо Перемогу».
Там закликали жінок в’язати теплі речі для воїнів. Зосередилися на поясах. Дехто в’яже ще й шкарпетки та жилетки.
– Спочатку ми працювали за принципом: є нитки – потрібні руки. Вийшли на зв’язок жінки, які були готові взятися за справу. Майже усі вони – пенсіонерки з Вінниці, є кілька жінок з області. Спочатку ниток вистачало. Справа набирала обертів, і ми вже оголошували збори. Були руки, а не вистачало ниток, – згадує координаторка ініціативи Ірина Ярошинська.
Люди, навіть ті, хто не вміє в’язати, передавали нитки, дехто – гроші. А були й такі, хто ділився старими плетеними речами. Їх доводилося розпускати, прати, сушити, змотувати – робота тривала і непроста. І плести з таких ниток значно складніше. Але майстрині бралися за все.
У кожного свій фронт роботи
– Є у нас в команді одна майстриня Світлана Василівна. Через стан здоров’я вона майже не ходить. Не знаю, де вона бере нитки, але в’яже постійно. Навіть коли ми робили перерву на літні місяці, вона й тоді працювала. За минуле літо нав’язала два великі ящики. Світлана Василівна спеціалізується на шкарпетках. Вони у неї виходять теплі, але такі тоненькі, що хлопці навіть у берці можуть одягати. А ще вона плете жилети. Дуже вдала модель, яка підходить усім, – каже Ірина.
Вона додає, що загалом в асортименті три моделі шкарпеток. Окрім тоненьких, для берців, плетуть шкарпетки для відпочинку. Коли воїн повертається з позиції, має час перепочити на базі або в бліндажі, може зняти взуття і одягнути теплі шкарпетки. Так ноги трохи відпочивають і не мерзнуть. Третій варіант шкарпеток плете тільки одна жінка в команді. Вони мають форму слідів і користуються великим попитом у шпиталях.
Теплих поясів також є дві моделі. Одна – звичайна, друга – подовжена ззаду.
– До нас давно приєдналися дві жінки з Оратова – Вікторія та Людмила. Вони самостійно купують нитки і виплітають пояси. Передають мені, у Вінниці я їх забираю. Є пані Тетяна, яка до кожного поясу кладе якийсь смаколик: пакетик кави, чаю, шоколадку, іконочку обов’язково. А на Новий рік вона вирізала сніжинки до кожного виробу. Це дуже мило. Пані Вікторія Черняк організувала навколо себе подружок і самостійно координує роботу з ними. Мені передає вже готові вироби. Ірина Алексєєва плете разом зі своєю мамою, теж поважного віку жінкою. Їхні роботи дуже акуратні та якісні. Здавалося б, резинка два на два, але вони дуже гарно її вив’язують, – розповідає Ірина Ярошинська.
Ще вона згадує про дівчину Аллу, яка не просить ниток або допомоги, а просто час від часу телефонує і каже, що є готові пояси, передає їх. Загалом команда невелика, налічує близько 15 осіб. Але за період роботи їм вдалося зробити чимало. Підрахували, що цього року від жовтня вже сплели понад сотню поясів. Минулого року за сезон передали їх понад 300 штук. А ще – шкарпетки та жилетки.
– Спочатку ми плели виключно під запит. Зверталися люди і просили певну кількість на певний напрямок. Цього року ми приєдналися до групи «В’язані речі для воїнів». До їхньої адміністраторки Наталі Кубишкіної стікаються всі потреби, запити, а також пропозиції, вона координує роботу. Як правило, 90% я відправляю на адреси лінії зіткнення. Тобто ми в’яжемо хлопцям, які на «нулі», – пояснює Ірина Ярошинська.
Завдяки Наталії Шатайло команда вінницьких майстринь кладе до в’язаних речей джеми та мед у стіках.
«Це все, чим можу допомогти армії»
Ірина Ярошинська також розповідає про активну команду жінок-пенсіонерок на Замості (район міста Вінниці). Вони живуть в одному будинку, зорганізувалися навколо найстаршої учасниці – Людмили Яцюк. Їй 81 рік. До пенсії вона викладала історію в педагогічному коледжі.
– Про цю справу я дізналася від своєї доньки Оксани. Вона є активною учасницею громадської роботи. Спочатку свої нитки використовувала. Я дуже давно в’яжу. У кожної в’язальниці є якісь залишки, відкладена пряжа, незавершена робота. Потім уже шукали нитки. Нам багато допомагають. Є власниця магазину ниток пані Галина, яка продавала нам за зниженою ціною. А от днями зателефонувала одна жінка і запропонувала забрати в неї нитки на базарі. Мені навіть онука довелося викликати на допомогу, бо отримала два великі пакети ниток. От вже їх роздаю нашим в’язальницям, – ділиться Людмила Мефодіївна.
Пенсіонерка додає, що хоча в’язати їй щоразу стає важче, але намагається з усіх сил. Адже, на її думку, це все, чим вона може допомогти армії. Жінка вірить, що з в’язаними речами передає не тільки фізичне тепло, але й душевну підтримку воїнам.
– Я хочу звернутися до всіх пенсіонерів, які вміють в’язати. Нехай приєднуються до нас. Це не тільки теплі речі, це велика психологічна допомога бійцям. А ще це дуже важливо для нас. Пенсіонери можуть також відчути, що комусь потрібні. Зникає найголовніша проблема нашого віку – відсутність спілкування. Коли займаєшся такою роботою в групі, з кимось говориш, як передати нитки, з іншими – як вив’язати. Потім йдеш на зустріч, ще про щось поговориш. Тому не нехтуйте такою можливістю, наповнюйте своє життя добрими справами та щирим спілкуванням, – закликає Людмила Мефодіївна.
Читайте також:
