Триматися за життя! Як пенсіонери долають стрес через військові дії – відеоопитування

Тетяна: “Війна, звісно, повністю вибиває людей із колії: і молодих, і тим паче літніх людей. Я, ось, якраз із кардіології йду… Зазвичай радять: “Тримайся”. Я раніше запитувала: “За кого триматися? За що?” А тепер сама відповідаю: “За життя!”. Мені колись пісню надіслали зі словами: “Таню, дихай глибше, Таню, тримайся міцніше!” І коли мені було погано, коли я була одна у квартирі й було зовсім темно, то я з ліхтариком читала ці слова. Коли розбомбили центр Одеси, я не мала ані сил, ані бажання дивитися на руїни. А зараз я йду, сонечко світить, місто прикрашене, і все-таки це є позитив. Кожна, здавалося б, дрібниця, дає нам натхнення!”

Валентина: “Серце тремтить, душа болить і тиск скаче по-страшному – так я й переживаю війну. І всі так: і моя дочка, і сестра. Я приїхала до Одеси з Херсонської області, з лівого берега, це Олешківський район. Там було страшне. Ми вже по годинах знали, коли бомбитимуть: коли росія стріляє, коли наші стріляють у відповідь. Було дуже лячно. Я й молилася, і пігулки від тиску пила, все було. А потім ми по черзі почали виїжджати, бо там ніякого здоров’я не збережеш. Але кожна людина по-своєму намагається підтримувати оптимізм: треба сподіватися на краще, на свободу, на мир! От і все”.

Наталя: “Спочатку всі ці бомбардування були для нас незвичними. Тоді й серце боліло, і валеріанку пили, а зараз, так страшно говорити, але ми вже звикли, якось легше все переноситься. Я як корінна одеситка живу в комунальній квартирі. І ось, коли лунає повітряна тривога, ми із сусідкою виходимо в коридор і питаємо одна одну: “Чай чи каву питимемо?” Сідаємо в коридорі на стільчики, зазираємо в телеграм-канали й дивимося, скільки нам ще сидіти та куди ракети полетять. То й виживаємо, а що робити? Ми сподіваємося, що Бог нас захистить і врятує, іншого виходу немає. Мені чомусь здається, що найважче ми вже пережили. Головне, не втрачати оптимізму! В мене теж іноді, буває, падає настрій, але, ви будете сміятися, я згадую пісеньку з мультфільму: “Який хороший день, який хороший пень, який хороший я та пісенька моя!” Ось це треба заспівати – і настрій одразу підніметься! Все буде гаразд, війна закінчиться”.

Лариса: Я війну переживаю спокійно. По-перше, я ще працюю. По-друге, у мене є песик, і він більше боїться, ніж я. Якщо тривога, я вмикаю Фейсбук, або слухаю музику, і намагаюся не думати про погане. Щоб триматися під час війни, треба знайти собі основне заняття: ходити гуляти, вивчати іноземні мови, сидіти із дітьми чи онуками. Я, наприклад, хоч це й важко, зараз намагаюся вивчати англійську”.

Анатолій: Я переживаю вже третю війну. Коли почалася Велика Вітчизняна, мені було п’ять років. Потім, поки служив у армії, брав участь у бойових діях в Угорщині. Я переживав і страшніші речі, ніж зараз. Як би не було, хвилююся, звісно, але не за себе (мені вже під 90 років), а за наших хлопців, які гинуть на війні. Мені від цього дуже прикро та сумно. Але я вважаю, що кожен має вірити в себе та свою державу. Я думаю, що ще доживу до тих днів, коли наша Україна буде вільною та радісною. Ми дочекаємось того часу, коли не треба буде боятися, що на нас щось звалиться з неба. Хотілося б миру, щоб у кожному будинку було щастя та любов.

Любов назавжди скрізь із нами,

Її війна не спалить, не задушить,

Одна любов краху не знає,

В кожному серці полум’ям горить.

Але якщо в когось трохи затухла,

То не біда – її роздмухає душа,

І знову з іскри загориться полум’я,

І ваше серце радісно тремтить:

Тук-тук, тук-тук, тук-тук”.

Приниження чи допомога? Як сьогодні виживають українські пенсіонери – відеоопитування

Харчуємося повітрям? Які продукти можуть собі дозволити пенсіонери в Україні – відеоопитування