Сьогодні виповнилося 80 років актору Сергію Каюмовичу Шакурову.

Артист він різноплановий.
Забєлін з фільму «Свій серед чужих, чужий серед своїх»,
слідчий МУРу та Страдіварі в «Візіть до Мінотавра»,
Меншиков в «Таємницях палацових переворотів»,
лиходій Смолл у «Шерлоку Холмсі»,
механік Гаврилов у «Улюбленій жінці механіка Гаврилова» –
його герої не схожі один на одного. Проте їх об’єднує сильний і непроста доля. Кожна його роль відмінна від попередньої.

Сам Шакуров каже, що не зазнає повторень. Експериментує не лише у кіно, а й у театрі.

40 років він служить у Драматичному театрі Станіславського та Немировича-Данченка.

«Нечасто зустрінеш актора, міцного духом не лише на екрані, а й у житті. Сергій Шакуров завжди був саме таким – мужик у всіх сенсах цього слова», – сказав режисер Сергій Соловйов.

У дитинстві Сергій Шакуров не відзначався старанністю. Батьки ніколи не лаяли його за погані позначки, і навіть перспектива стати другорічником не лякала хлопчика. Улюбленим його предметом була фізкультура, і в 10 років Сергій подався до секції акробатики. «Спорт зробив мене людиною, – каже Шакуров. – Я лише потім це зрозумів. Там ти завжди маєш бути лідером, думати тільки про перемогу. Буквально за два місяці я захистив третій розряд, ще через чотири чи п’ять місяців – другий. Дуже потужно пішов. Згодом став майстром спорту. І в характері це вироблялося бути першим скрізь».

Зазвичай Шакуров відмовляється від невеликих ролей, але Петру Тодоровському все ж таки вдалося отримати його у фільм «Улюблена жінка механіка Гаврилова».

«Тодоровський віддав мені сценарій у мосфільмівському коридорі і сказав: «Сєрежо, пропоную тобі головну чоловічу роль». Я ввечері їхав до Ленінграда, тому відразу нічого не відповів і пообіцяв передзвонити, – згадує Сергій Каюмович. – І ось годині о дев’ятій вечора дзвоню в Москву Петру і регочу: «Дочитую передостанню сторінку сценарію, а мій герой все ще не з’явився. Що ж це за головна чоловіча роль? Але зніматися погодився, бо розумів: зіграти роль без жодного слова не так просто». Незважаючи на те, що механік Гаврилов з’являється всього на кілька хвилин наприкінці фільму, цей епізод вийшов дуже незабутнім – саме завдяки Шакурову. Спочатку фільм мав закінчитися по-іншому: Гаврилова привозили в інвалідному візку, загіпсованого. Людмилі Гурченко цей фінал не подобався: вона вважала, що не можна так чинити з жінкою, яка все життя чекала на своє щастя, – глядачі повинні зрозуміти, що її любить справжній мужик. Шакуров несподівано погодився із партнеркою. І зміг переконати режисера. А деталі вигадав сам. «Я зриваю свій піджак, ногою на рукав настав, бац, відірвав. “Співати, – кажу Тодоровському, – давай приберемо “швидку”, нехай мене на “воронку” привезуть”. – Де я міліцію тобі візьму? У мене тільки санітари! – «Та я візьму міліціонерів, он вони в оточенні стоять, відрепетирую, слів у них немає», – згадує актор. – Коротше, за двадцять хвилин приїхав «газик», я взяв справжніх міліціонерів, почав із ними репетирувати, а вони бояться хапати мене. «Тримайте міцніше, сволочі! – кричу. – Зараз зніматимемо». Мотор і бац, зняли».

«Я почуваюся на 47–48 років, – каже актор. – Живу нормальним життям, де є місце і радостям, і смуткам, і пробачливим людським слабкостям. Нічого спеціально не роблю для того, щоб мати молодший вигляд. У басейні пропливаю кілометр без зупинки за 25 хвилин. Звісно, ​​вранці віджимаюсь, присідаю. Займаюся стільки, щоб почуватися бадьорим. І ще ми з Маратом (сином) щоранку співаємо пісні. Який би настрій у мене не був, хоч би як хворіла, припустимо, голова… У нашій сім’ї – настрій на життя».