А факт очевидний: одеситка Алла Володимирівна Кальна 18 червня цього року відзначає столітній ювілей. Як же це – розміняти друге століття?
У червні сорок першого у Аллочки все складалося просто чудово: вона закінчила медичний технікум, спеціалізація – лаборант, коханий чловік зробив їй пропозицію руки і серця, і весілля вони призначили на осінь. Випускний у медичному технікумі, Аллочка відзначає 20-річчя, літо щойно починається, все найкраще – попереду.
– Ніхто з нас тоді не знав, що через чотири дні все зміниться, – згадує Алла Володимирівна і тихенько плаче, цитуючи відоме: «22 июня, ровно в четыре часа, нам объявили, что Киев бомбили и началася война…»
Коханий пішов на фронт, де невдовзі й загинув, а Алла довго не роздумувала: пішла до польового госпіталю, який щойно з’явився у їхньому Краснодарському краї. З тим госпіталем і пройшла всю війну сестрою милосердя. І де тільки не розкидав свої намети той госпіталь, в яких тільки бувальцях не опинявся.
Про військовий час без сліз ця дуже сильна жінка згадувати не може. Чотири роки рятувала вона з іншими медпрацівниками життя бійців. Досі пам’ятає, як опинилися в їхньому госпіталі двоє поранених з одним прізвищем і по батькові, доставлені з різних фронтів. Виявилося, два рідних брати зустрілися таким ось несподівано сумним чином.
– Було стільки горя. З такими страшними пораненнями нам деколи доставляли бійців. Я й досі думаю: як можна все це було витримати… – говорить Алла Володимирівна.
Життя пройти… Тим більше таке довге, довжиною в ціле століття. Мабуть, це все-таки щастя, які б не були тяжкі спогади?
– Життя – це взагалі щастя. У будь-якому разі – велике благо. Як же інакше? Я от і сама була поранена, але треба вміти пам’ятати і всі найщасливіші моменти. Досі повнюся радістю, коли чую крик одного з наших поранених, який рано вранці кричав на весь госпіталь: «Дівчата! Війна скінчилася!» А може, мені пощастило просто: я завжди зустрічала на життєвому шляху тільки хороших людей, – говорить моя співрозмовниця.
Слухаю Аллу Володимирівну, думаю: мабуть, лише завдяки напрочуд позитивному настрою і траплялися їй у житті лише хороші люди. Вміла бачити тільки це в них – найкраще, ось і результат такий.
Уже після війни Алла вийшла заміж за кадрового військовика, теж фронтовика, народила сина. Ціле життя займалася тільки улюбленою справою. І в Чехословаччині працювала з чоловіком, і в інших містах: медицина – це її покликання, без жодного перебільшення.
У 1959 році Алла Володимирівна з чоловіком перебралися до Одеси. Відтоді вона і живе в місті біля моря. Тут народилося її троє онуків, шестеро правнуків. Працювала і в Єврейській лікарні, і в пологовому будинку № 7. З особливою гордістю відгукується про свою сім’ю, називає її найбільшим своїм багатством.
Завжди вміла ця жінка зберігати вірність – улюбленій справі, родині, своїм позитивним переконанням. Спочатку з душею віддавалася роботі, потім, досить рано овдовівши, присвятила своє життя вихованню онуків.
Цікаво міркує про суть життя Алла Володимирівна (зауважте – напередодні свого сторіччя!):
– Легке життя, тяжке життя… Я ось думаю: а чи буває тяжке або легке життя взагалі? Кожен же проходить якісь свої віхи на життєвому шляху. Тут вся справа в тому, як ставитися до цього, як їх пройти, з якими думками і почуттями. Не можна озлобитися, в цьому, напевно, вся справа. Я про війну досі не можу згадувати без жаху, зате у мене були і найщасливіші роки в житті. А вже в моєму віці відчувати допомогу від моїх близьких, їх підтримку, спілкуватися з ними – це хіба не щастя?.. Може, просто треба вміти знаходити тільки хороше?
Алла Володимирівна вміє. А ще намагається бути активною. І це при тому, що і проблеми зі здоров’ям є, і столітній ювілей – це ж ціле століття за плечима:
– Не можу через зір дивитися телевізор стільки, скільки хочеться? Зате займаюся зарядкою. Щодня! Кажу собі, коли лінуюся: «Не можна лінуватися! Треба рухатися, треба робити вправи!» І квартиру сама прибирати намагаюся, хоча, кажу ж, онуки мені допомагають.
Ну а в чому ж той «найбільший секрет довголіття»?
Алла Володимирівна сміється:
– Немає в мене жодних секретів. Я просто завжди вела нормальний спосіб життя. На щастя, все смажене і жирне, зловживання алкоголем, куріння ніколи мене не цікавили. Я просто все це не любила. Зате завжди дуже любила і цінувала свою сім’ю, завжди думала: а що я можу для них зробити, чим допомогти? Тож усе просто. Ну і моя активність допомагає, звичайно: я ще з юності задумалася, що означають для мене особисто поняття «відповідальність» і «дисциплінованість». Ось і намагалася завжди бути саме такою, не відставати від самого життя, ставитися з повагою до всіх людей, з якими зводить доля, робота, саме життя.
Отже, жодних «особливих» секретів. Полишаю затишну квартиру Алли Володимирівни, де на її столі – закарбовані віхи життя з сімейного альбому. Юність, молодість, зрілість і… Ні, старості я якраз і не побачила, міркувань про неї не почула, жодних скарг теж не прозвучало з вуст жінки, яка відзначає столітній ювілей. Тільки мудрі міркування про «тяжке» та «легке» життя – як найбільше повчання всім нам.
Зі столітнім ювілеєм!
Здоров’я і многая-многая літа, Алло Володимирівно!
Марія Котова
Дуже смачний десерт за рекордно короткий час – ви будете у захваті від цього рецепту.
Незважаючи на обіцянки, не всі українці матимуть змогу отримати нову грошову допомогу від президента.
У якому віці можна буде вийти на пенсію наступного року і який стаж потрібно мати.
Сучасні туалетні системи із пластику стають незамінним рішенням для заміських будинків та дачних ділянок, де…
Уряд вирішив підвищити фінансову допомогу сім'ям загиблих захисників.
Стало відомо, якими погодними умовами будуть у перший зимовий місяць. Чого чекати.