Ключові тези:
22 червня 1941 року. Ранок. У Кремлі перед кабінетом Молотова походжає літній худорлявий аристократ-дипломат. Високе чоло, коротке сиве волосся з боків, видовжене обличчя, густі вуса. Суворий темний костюм, біла сорочка і краватка.
За ним краєм ока стежить витягнутий по струнці співробітник НКВС. Якщо німецький посол приїхав до Кремля в такий час… Не на добро.
Це Фрідріх-Вернер фон дер Шуленбург, посол Німеччини в СРСР.
Вам буде цікаво: Молдова — не головна ціль: військовий аналітик назвав країни, яким може загрожувати Росія
У папці, яку він приніс із собою, — офіційне повідомлення Німеччини про початок війни з Радянським Союзом. Це скільки ж десятиліть нам розповідали, що «без оголошення війни німецькі війська вторглися…». З оголошенням.
Помічник Молотова Семен Козирєв потім згадував: у німецького посла тремтіли руки й губи.
Ще б пак.
Про що думала ця людина? Він був посланцем, який приніс страшну звістку. Вісником м’ясорубки, яка забере десятки мільйонів життів. Чи думав він у ці хвилини, що тепер станеться? Чи виживе сам?
Тієї ночі — вижив.
Після початку війни Шуленбурга разом з іншими німецькими дипломатами інтернували, а потім обміняли на радянських дипломатів.
Сьогодні нас у цій історії цікавить інше.
Посол приїжджає до представника іншої держави й офіційно повідомляє: наші країни тепер воюють.
Ще до Першої світової війни держави домовилися: про початок війни слід офіційно попереджати противника.
Після Другої світової війни оголошення війни стали рідкістю. Хоча самі війни, звичайно, нікуди не зникли.
Корея, В’єтнам, Фолкленди, Ірак, Росія проти Грузії, зрештою, російське вторгнення в Україну — армії переходили кордони, літаки бомбили міста, люди гинули. Але офіційно оголошувати війну держави стали дедалі рідше.
Держави навчилися воювати, не оголошуючи війни.
А тепер виявилося, що можна піти ще далі. Можна завдавати противнику величезної шкоди, навіть не посилаючи через його кордон власну армію.
Так ми дісталися до гібридної війни. Що це таке?
Якщо зовсім просто — війна, мета якої послабити противника, виснажити його, змусити витрачати сили й гроші, посіяти страх і недовіру.
І для цього зовсім не обов’язково посилати через кордон шеренги солдатів із барабаном і горністом.
Можна зламати державні комп’ютерні системи. Влаштувати диверсію. Підпалити склад. Пошкодити кабель зв’язку. Заглушити GPS. Втрутитися у вибори. Поширювати брехню. Знайти людей у самій країні противника й заплатити їм за потрібну роботу.
Причому окремо все це може взагалі не виглядати як війна. Склад згорів — таке буває. Кабель порвався — аварія. Комп’ютери перестали працювати — хакери. В інтернеті брешуть — кого цим сьогодні здивуєш?
А противнику постійно завдають шкоди. І війни начебто немає.
За заявами Європейського Союзу та НАТО, саме таку гібридну кампанію Росія вже веде проти європейських країн.
Тільки виглядає вона зовсім не так, як війна в Україні. Російські танки не йдуть на Берлін чи Варшаву. Російські літаки не бомблять Париж. Немає лінії фронту, окопів і м’ясних штурмів.
Але в Європі теж не пальцем роблені. Там дивляться, зіставляють, розслідують. І поступово окремі дивні події починають складатися в одну картину.
У квітні 2024 року в Баварії затримали двох чоловіків. Німецька влада підозрювала їх у роботі на російську розвідку. За версією слідства, йшлося, зокрема, про підготовку можливих вибухів і підпалів. Імовірна мета — завадити Німеччині продовжувати військову допомогу Україні.
Цей випадок увійшов до офіційної резолюції Європарламенту серед прикладів російських дій у Європі.
У Франції виявили зброю зовсім іншого роду. 193 сайти. Саме стільки ресурсів входило до виявленої французькою службою VIGINUM мережі Portal Kombat. Вона поширювала проросійські матеріали серед жителів Європи та США.
Навіщо?
У гібридній війні зовсім не обов’язково переконати європейця, що Росія прекрасна, а Путін має рацію. Набагато корисніше змусити його перестати довіряти власній державі. Журналістам. Виборам. Сусідам. Переконати, що всі навколо брешуть, Україна сама в усьому винна, а допомагати їй безглуздо.
Ще краще — посварити людей між собою.
Восени 2023 року на стінах паризьких будинків почали з’являтися зірки Давида. Це відбувалося невдовзі після нападу ХАМАС на Ізраїль, коли відносини між різними групами французького суспільства і без того були напруженими.
На перший погляд — антисемітський вандалізм. Однак французька влада заявила, що частина цієї історії була пов’язана з операцією з дестабілізації, слід якої вів до проросійського бізнесмена з Молдови.
І тут принцип гібридної війни видно особливо добре. Не обов’язково змушувати французів любити Росію. Іноді Росії набагато вигідніше, щоб французи сильніше ненавиділи одне одного.
Але є ще одна зброя. Страх.
Росії навіть не обов’язково справді готувати вторгнення в Європу. Достатньо змусити європейців повірити, що воно можливе.
Допомагаєте Україні? Виробляєте для неї зброю? Відправляєте ракети й гроші? Дивіться, як би війна одного дня не прийшла і до вас. «Зітремо на радіоактивний попіл!» — кричать російські пропагандисти.
І тоді кожен підпал, невідомий безпілотник біля військового об’єкта чи диверсія працює двічі. Перший раз — коли завдає реальної шкоди. Другий — коли змушує людей думати: а що буде далі?
У НАТО вважають те, що відбувається, не набором випадковостей.
Ще в травні 2024 року Північноатлантична рада заявила про посилення російської гібридної кампанії. Серед її методів називалися диверсії, насильство, кібератаки, електронні перешкоди та дезінформація.
А через два місяці, на саміті НАТО у Вашингтоні, з’явилося значно серйозніше формулювання. Гібридні дії проти країни НАТО можуть досягти такого рівня, що їх розцінять як збройний напад. А це вже знаменита стаття 5: напад на одного союзника може спричинити колективну відповідь інших.
Звучить грізно. Але де проходить ця межа? Один підпал — ще не війна? А десять? Одна кібератака? Перерізаний підводний кабель? Глушіння GPS? Скільки таких ударів має статися, перш ніж Європа скаже: «Все. Це вже напад»?
І тут дуже хочеться знову згадати Шуленбурга, з якого ми почали цю розповідь. Тільки уявити ту сцену навпаки.
Ніч. Кремль. До воріт під’їжджає машина. З неї виходить уже не німецький посол, а представник європейських держав. У руках у нього пакет. Він входить до Кремля і вручає російській владі офіційне повідомлення: Європа вступає у війну.
Справжню. Відкриту. Ту, в якій вона нарешті вирішила відповісти Росії за всі роки війни, яку Росія вела проти неї, не називаючи війною.
Для українця, який четвертий рік живе під ракетами та дронами, така картина виглядає як манна небесна. Фактично відкривається другий фронт. Росії доводиться ділити армію, авіацію, ракети, системи ППО та гроші. Україна перестає сама приймати на себе головний удар російської військової машини.
Але цього, на жаль, не буде. І в Москві це чудово розуміють.
У цьому й полягає головна зручність гібридної війни: ударити так, щоб противнику було боляче. Змусити його витрачати гроші, нервувати, боятися наступного удару, боятися великої війни. Але щоразу зупинятися трохи раніше тієї межі, після якої він сам вирішить розпочати справжню війну.
А завтра вдарити знову.
Читайте також:
В Україні очікується чергове зростання цін на молочну продукцію, яке стане особливо відчутним для покупців…
В Україні пропонують змінити багаторічний графік переходу на зимовий час і перенести переведення стрілок з…
Погоджувальна рада Верховної Ради підтримала включення до порядку денного сесії резонансного законопроєкту №12278. Документ має…
Деякі українські родини можуть отримати одноразову допомогу у розмірі 19 400 гривень. Розповідаємо, хто має…
Популярне правило «один рік за сім людських» у випадку з котами абсолютно не працює. Науковці…
Заповіт дозволяє людині заздалегідь визначити, кому після її смерті дістанеться майно. Але навіть правильно посвідчений…