Старі валізи, що коштують як квартира: як радянський багаж став антикварним скарбом

Ключові тези:

• Старі валізи, саквояжі та дорожні скрині сьогодні продають на аукціонах за тисячі й навіть сотні тисяч гривень.
• Антикварні речі від Louis Vuitton і Gucci початку XX століття можуть коштувати як квартира в невеликому місті.
• Звичайні побутові речі з минулого часто виявляються цінними історичними артефактами та об’єктами колекціонування.

Валіза як символ іншого світу

Побачив в інтернеті фотографію радянського поїзда «Київ – Рим». І любителі ностальгувати за СРСР тут же радісно пишуть: «Ось ви обмовляєте, що ми були за «залізною завісою». А ось бачите – поїзд ходив. Не кудись! А в Рим! Виходить, люди вільно їздили».

Вам буде цікаво: Старий робот із дитинства може коштувати сотні доларів: що зараз шукають колекціонери

І я читаю це і лише головою хитаю. Поїзд «Київ — Рим» справді був. Але спробував би звичайний радянський громадянин підійти до каси і сказати:

— Дайте мені квиток до Рима. Макаронів хочу поїсти. На Папу Римського подивитися.

Його б – прямо в «Павлівку» (психлікарня у Києві).

Саме бажання поїхати до капіталістичної Європи вже виглядало підозрілим. Нормальна радянська людина має мріяти про санаторій у Сочі, а не вештатися Європами і розглядати капіталістичну ковбасу. Але ось уявімо, що роботяга отримав путівку від заводу. У капкраїну!

І починався радянський квест. Характеристики. Перевірка. Комісії. Парткоми. Сидить нещасний радянський турист перед серйозними товаришами і потіє, як школяр на іспиті. А ДБісти його запитують:

— Назвіть три складові частини марксизму.
— Чому в Югославії ухилилися від ленінського курсу?

— Що ви робитимете, якщо в Римі до вас підійде агент Ватикану?

— Чи зможете ви морально встояти перед вітриною капіталістичної крамниці?

— Чи були серед ваших родичів люди, які проявляли симпатію до джазу?

Але ж їздили туди далеко не токар Вася і не сантехнік Петрович. Здебільшого люди перевірені: дипломати, артисти, спортсмени, КДБісти, шпигуни та інші громадяни, яких не страшно випустити за кордон без ризику, що вони раптово залишаться десь в Італії і почнуть розповідати на Бі-Бі-Сі про жахи радянського життя.

Але коли поїзд повертався назад — тут уже розпочиналося свято. До вагонів прямували носії, фарцівники, родичі й просто цікаві громадяни.

Предмети гордості

І ось виходить із вагона страшно гордий радянський татко з імпортною валізою. Усередині — кава, жуйка, баночка Coca-Cola, якісь серветки з готелю, пара закордонних шмоток і сувенір з Колізеєм, який потім ще двадцять років буде припадати пилом у серванті як доказ існування іншого світу. І татко, повільно закурюючи своє дороге «Мальборо», каже:

— Шо тобі сказати, кохана. Був я в тому Римі. Наліво глянув — офігєть. Направо — теж офігєть. А прямо — так взагалі зовсім офігєть.

І кохана дивиться на нього мало не зі сльозами:

— Добре-то як.

І потім ця валіза ще тридцять років стоїть на шафі. Потерта. З іноземними наклейками. Як пам’ять про час, коли поїзд до Європи начебто існував, але для більшості радянських людей залишався майже міфом.

Поговоримо сьогодні про валізи. Їх в Україні безліч. Валізи, дорожні скрині, кофри, саквояжі, сумки. Вони десятиліттями стояли на шафах, у гаражах, на дачах та антресолях. Потерті, важкі, з облізлими наклейками. Деякі екземпляри цікаві. Ми з вами подивимося, за скільки такі продають.

Валіза сторічної давнини

Ось валіза на одному з українських аукціонів. Дуже стара. Імовірно, 20–30-х років минулого століття. І просять за неї, між іншим, 8500 гривень. Чи дадуть стільки — питання окреме. Валіза бита життям всерйоз. Шкіра пересохла, кути обдерті, ремені «стомлені», все перекошене і виглядає так, ніби її півстоліття жбурляли по перонах, складах та вагонах.

Ох, поїзди 20-30-х років. Паровози без дров. Забиті вагони. Мішечники. Лайка. Люди на полицях одне в одного на головах. Бідони, вузли, ящики, насіння, мат і вічний дорожній бруд. Ніхто толком не знав, чи надовго він їде і чи повернеться взагалі. А поруч – інший світ. Дипломатичний вагон. Блискучий пульман міжнародного сполучення. Шовкові скатертини. Паризькі сукні. Провідник із мідними ґудзиками. Парфуми. Шкіряні валізи в сітках. Це не бідняцький вузлик і не радянська фіброва скринька. І цілком можливо, що літери «S.K.» – зовсім не фірма, а ініціали власника.

Хтозна, може, й куплять такий раритет.

Скриня за півмільйона

А тепер справжня сенсація українського аукціону — величезна антикварна скриня Louis Vuitton (Луї Віттон) розміром 800х500х570 міліметрів, яку продали за 500 тисяч гривень (півмільйона!). Луї Віттон починав зовсім не з сумочок. Фірма народилася в 1854 році як майстерня дорожніх скринь і багажу для багатих людей. Якщо у людини була скриня Луї Віттон – значить, вона їздила далеко, дорого і не третім класом.

За словами продавця, скриня була куплена в Лондоні між 1900-м і 1908-м роками, а компанія Луї Віттон нібито підтвердила період виробництва за номером на корпусі. Це вкрай цікавий момент, бо саме тоді фірмою ще керувало сімейство засновника. Луї Віттон помер у 1892 році, після чого справу продовжив його син Жорж Віттон – та сама людина, яка і створила знамениту монограму LV для захисту від підробок.

І найдивовижніше — десь ця річ стояла десятиліттями. Можливо, у звичайній комунальній квартирі, під старими пальтами та банками із закрутками. А потім раптом виявилося, що це коштовний антикваріат.

Сумка Гуччі з минулого

Ще один цікавий лот — дорожня сумка Gucci (Гуччі) 1970-х років. Натуральна шкіра. Італія. Замок з ключем. Фірмова зелено-червона смуга. І ціна – 65 тисяч гривень. Хтось охне: «З глузду з’їхали». Стара сумка за такі гроші. А коли починаєш розумітися, стає цікаво.

Подібна дорожня сумка у 1970-х могла коштувати приблизно 200–400 доларів, а великі дорожні моделі – ще дорожчі. Сьогодні сума видається не астрономічною. Але на той час це були величезні гроші. Для розуміння: в середині 70-х у США за такі гроші можна було купити гарний кольоровий телевізор або витратити їх на повноцінну відпустку.

А для радянської людини така сума взагалі виглядала фантастикою. Тому цілком можливо, що вона прилетіла із Риму з якимсь радянським чиновником?

На шкірі – потертості, невеликі плями. Але це надає їй набагато більшого шарму, ніж ідеальному сучасному люксу. Звідки беруться у нас такі дорогі речі з минулого, я не знаю. Але я впевнений, що і хтось із читачів газети має скарби, про які ви не знаєте.

Читайте також:

• Мільйон під брезентом: що насправді ховається у старих гаражах українців і скільки це коштує
• Скільки коштує радянське минуле: що сьогодні продають і чи можна на цьому заробити